Іван (Ян) Брошкевич — керамік з містечка Кути в Косівському районі.
У кінці ХIХ — першій пол. ХХ ст. у Кутах проживав гончар Іван Брошкевич, з родини гончарів, учень Коломийської гончарної школи, який мав двох синів, що теж займалися гончарством. Іван Брошкевич і його сини отримали дозвіл на гончарний промисел з 7.06 1927 по 27.05.1936 рр. У своїх творах майстри інколи використовували античні форми, в декорі — орнаментальні мотиви з килимів і вишивки, східні, зокрема вірменські орнаменти.
З архівних даних Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського дізнаємося, що в кінці ХІХ ст. у Кутах проживав Іван Брошкевич, потомствений гончар, учень Коломийської гончарної школи, який мав двох синів — Степана та Миколу, що теж займалися гончарством.
Під час спілкування наукових працівників музею з гончаркою Ядвігою Ксаверівною Угринюк у 1984 році було отримано від неї надзвичайно цікаві відомості: будинок, в якому на той час проживала сім’я Угринюків, був колись хатою сім’ї Брошкевичів. У ній мешкав гончар Іван Брошкевич зі своїми синами. Степан Брошкевич був першим чоловіком Я.Матусевич (Угринюк), помер у час другої Світової війни. Другий син, Микола, перед війною виїхав до Польщі (адреса не встановлена).
З рекламного довідника Косівського району «Гуцульщина» за 1932 р. отримуємо такі дані: «Брати Брошкевичі, Степан і Микола з Кут, отримали керамічну майстерню по батькові. Вони в роботі досконало доповнювали один одного: один був творцем — малював форми виробів і декорував на сформованих братом творах, а другий — осягнув технічне моделювання і випалювання. У такому творчому тандемі вони проявили багато фантазії. Декоруючи свої твори, майстри однаково використовували як орнаментальні мотиви з килимів і вишивки, так і форми античні, використовували східні орнаменти (наслідки вірменської колонії)».
У подружжя Угринюків до 80-х рр. ХХ ст. зберігалися цінні документи Брошкевичів. З них стало відомо, що за участь у Львівській виставці народного мистецтва у 1928 р. І. Брошкевича за його керамічні вироби було нагороджено дипломом, а на Кутській виставці гуцульського мистецтва у 1933 — срібною медаллю. На жаль, документи були вивезені до Польщі його сином Миколою.
Автори допису:
Романна БАРАН,
Наталія ОЛІЙНИК.
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського.
