Публікації випуску: №10, 2014

Історія екслібриса (книжкового знака) сягає у середньовіччя (ХY – XYI ст.), започаткована у Німеччині художниками Альбрехтом Дюрером, Гансом Гольбейном, Лукасом Кранахом, а звичай ставити на титульних сторінках книжок напис “Ex libris” (що означає “Із книг”), а далі прізвище власника – бібліофілами.

Пізніше напис стали прикрашати різними образотворчими та орнаментальними елементами, які повинні були передавати певною мірою або професію, або характер чи уподобання, специфіку книгозбірні власника-книголюба тощо.

Поступово все більше художників захоплювалися цим видом мистецтва, так званою, малою графікою. Їхні твори з титульного аркуша книги перенеслися на невеличкий клаптик паперу, де за допомогою різноманітних технік гравірування: на дереві, металі, ліноліумі, пластику, оргсклі чи відбитих з літографського каменя обо цинкографічного кліше витворювалися справжні шедеври, що експонувалися потім на різноманітних виставках, аж до міжнародних і давно стали об”єктом колекціонування. Читати далі →

Тарас Шевченко. Кобзар. — Косів. Писаний Камінь, 2014 — 352 стор.

Репринтне видання книги, випущеної Українським видавництвом «Пробоєм» у Празі в 1941 році. Редагування, статті і коментарі професора Леоніда Білецького.

Марія Букатка-Чоланюк. Символ свободи і єдності. — Косів. Писаний Камінь, 2008 — 68 стор.

Книга розповідає про найперші і найцікавіші пам’ятники Т.Г. Шевченку, починаючи від першого публічного пам’ятника-обеліску Кобзареві на Сокольській скалі у с. Тюдові Косівського району, що на Гуцульщині, та про багато інших, — як в Україні, так і у світі. Читати далі →

9 березня 2014-го світова культурна спільнота відзначатиме 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Відповідно до указу Президента України Віктора Януковича, 2014-й оголошено Роком Тараса Шевченка. Парламентський журнал «Віче» започатковує цикл матеріалів до ювілею поета.

У світі 1384 пам’ятники Тарасові Шевченку. Про те, як постав Кобзар на високому п’єдесталі у Варшаві, розповідає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі (1999-2002 рр.), Герой України, поет, уродженець села Стопчатова Косовського району на Гуцульщині Дмитро ПАВЛИЧКО:

— Я приїхав до Варшави навесні 1999 року. Після вручення вірчих грамот довідався, що в культурних взаєминах Польщі та України чимало прогалин. Це, звичайно, мене прикро вразило. Однак посол може веселитися й навіть заплакати, та ніколи не може бути розгніваним. Незабаром я наніс візит президентові польської столиці Павлові Піскорському й виклав йому свої болі. Молодий розумний політик одразу збагнув, до чого я схиляю владу. Я наголошував на такому: Варшава повинна стати головним партнером і приятелем Києва, а для цього слід піти на вчинок, що запишеться в історії як подія важлива й незабутня для столиць обох держав. Читати далі →

За тисячолітній плин віків бурхливий і грізний Черемош пробив собі шлях до моря через Сокільський хребет на Галичині і гору Німчич на Буковині, де на крутому заломі нагромадив кам’яні брили, звідки з гурткотом спадає вода і утворює численні крутежі. Над ними стрімко звисає з Косівської сторони дуже мальовниче кам’яне урвище, що має абсолютну висоту над рівнем моря біля підніжжя 440 метрів, а на її вершині 530. Відслонення кам’яного громаддя над Черемошом простягнулося більш ніж на 250 метрів. Це уславлена Сокільська скеля, котра на весь світ «сіяє, як з золота кутий шелом».

Скала є крайнім завершенням Сокільського хребта, який на своїх обширних схилах у буково-ялицево-смерекових пралісах і на розлогих пасовиськах-царинках прошиває голубе дно небес ще більше ніж двадцятьма вичурними скелями, що рвуться ввись на 25-45 метрів. Своїми химерними чубами вони навівають згадки про церковні шпилі, фортечні вежі, силуети звірів і різних таємничих істот. Є у них чимало загадкових отворів і печер. Місцеві люди здавна знали про ті комори. Та що з того, коли до них тяжко добутися, бо і скала дуже стрімка, і нечиста сила не допускає: як хто туди зближається, то каміння мече. Тому з покоління в покоління розказують, що якби хто зумів потрапити до них, то багато би там побачив: є там і пістолі мудрі-премудрі, і гроші. Пістолі стоять у оливі, а гроші — у бербеницях, самі сороківці та червоні, і підлога у покоях вистелена грішми. Та до тих покоїв такі двері, що ніхто би не отворив, бо вони з плити такої, що навіть не знати, що то двері. Читати далі →

На березі річки Рибниці навпроти уславленого базару відразу за Кутським мостом на роздоріжжі між Косовом і Старим Косовом є особливо дороге місце для гуцулів — тут у соті роковини народження Тараса Григоровича Шевченка було урочисто освячено і відкрито один з перших пам’ятників великому Кобзареві на Прикарпатті.

У передмові «У гуцулів ясна зброя. І дух козацький» до книги «Гуцули у Визвольній боротьбі» відомого українського дослідника Холодноярівської республіки Романа Коваля про ті вже віддалені роки написано влучно і точно: «Мене здивувала і збентежила присутність Тараса Шевченка в хатах і душах верховинців. Це ж Кобзареві до його 100-ліття вони разом з покутянами у великій радості встановили пам’ятник в австро-угорському Косові.

А на Великій Україні 1914 року було не так: московські деспоти заборонили спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві, заборонили й щорічну панахиду в Софійському соборі. Тоді на захист Шевченка стало не українське громадянство, а кавказці, насамперед грузини, які мешкали в Києві. Довідавшись, що українці змирились із забороною, вони вийшли на несанкціоновану маніфестацію на честь автора поеми «Кавказ». І серед арештованих маніфестантів найбільше було кавказців. На допитах у жандармському відділку називали себе українцями»… Читати далі →