Непізнані грані: відкриття Станіслава Вінценза в епістолярії

Станіслав Вінценз – унікальна особистість як українського, так і загальносвітового культурологічного простору, він був і залишається своєрідним містком, який поєднував нашу національну культуру із європейськими гуманітарними цінностями.

Сьогочасна інформаційна ніша про значного культуролога заповнена численними науковими конференціями, імпрезами ( почасти міжнародного характеру), дослідженнями, вивчення його життєвого і творчого шляху, вшанування його пам’яті, літературної та перекладацької спадщини. Чимало подибуємо наукових розвідок у контексті вивчення як внутрішньохудожної, так і зовнішньо-текстуальної площини знаменитої тетралогії «На високій полонині», яка постала своєрідним «еверестом» Вінцензової письменницької дослідницької спадщини.

Та, попри начебто достатню вивченість творчої постаті С.Вінценза, ще й досі у нас нема повного бібліографічного покажчика його праць, бракне й бібліографічного опису творів, з допомогою якого легше було б скеровуватись дослідникам у тому чи іншому пошуковому річищі, але й без доторку до такого важливого інформаційного пласту, як листування, – й поготів важко збагнути повноту творчої особистості українсько-польського майстра пера, зрозуміти письменницький стиль, психологію художності, прослідкувати за характером творення персонажної палітри прози письменника.

Пропонуємо листування Станіслава й Ірини (його дружини) Вінцензів із Марією Мохорук та Василиною Чорниш – селянками, які у часи своєї молодості допомагали вести їм домашнє господарство. З огляду на активне листування письменника із широким колом високоінтелектуальної еліти тих часів, здавалось би, на перший овид, що такого типу белетристика із малописьменними гуцулками не так вже і здатна претендувати на раритетність чи якусь естетичну або ж пізнавальну цінність…

Але така побіжна й упереджена висновкова сентенція зразу ж кане в Лету дезінформаційного облудства – Вінценз і його родина глибоко шанували й поважали кожну людину, уміли бачити в ній творчу й непересічну особистість. Усвідомлення письменником автентичної цінності гуцулів, піднесення їхнього феномену почасти й до міфотворчої величі й були тією своєрідною заставою неабиякої живості образів Вінцензової тетралогії, оскільки своїх героїв письменник змальовував зі знайомих та сусідів. Для кращого розуміння суті викладеного у листах ми доповнюватимемо епістолярний матеріал коментарями, які внесуть ясність в інформативну тканину кореспонденції. Cвідомо не робимо стилістичної та граматичної корекції листів задля збереження натурального лінгвістичного, синтаксичного та понятійного значення лексики. Деякі листи не мають дати написання, тож ми їх маркуємо: «[б/д]».

Окремо зазначимо, що листи Марійки Могорук з Бистреця до Станіслава Вінценза та його дружини Ірини знаходяться у Відділі рукописів Наукової бібліотеки імені Оссолінських у Вроцлаві. При підготовці цього матеріалу ми використовували фрагменти вступу до опрацювання листів Станіслава Вінценза авторства Андрія Рущака (вся праця опублікована в польському журналі «Плай» за 2008 рік, №35). Так само користувалися і матеріалами конференції «Stanislaw Vincenz – po stronie dialogu;Wybor listow i fotografii / Huculi, Bojkovie, Zemkowie. Tradycja i wspolczesnosc, Materialy pokonferencyjne, red. Justyna Czastka-Klapyta. – Krakow, 2008, — 192 s.

Лист Марійки Могорук до Вінцензів. 14.12.1965

Привіт із Бистриця [1]. В перших рядах мого нивиличкого пісьма Слава Ісусу Хресту. Хочімо до вас си обізваті нивиличким пісьмом. Ваше пісьмо попало у Бистрець. Ви се антересуєте знаті, хто живий, хто ні із ваших знакомих. Напишемо вам, шо Слюсарчук Міхайло жиє, а Іван умер. Петро Марків жиє [2], Маріка жиє, а остальних нима. Марфичина жиє, Василина нє. До вас си обзиває почерез пісьмо Марічка, донька Петра Могорука, тота, шо у вас була і тато до вас приходив [3]. Тата уже нима, і брат Василь умер, і сестра померла Василина, і мама, тільки я одна осталаси. І я вас прошу, як отримаєте мого листа, відпишіть мині, ци ви його отримали, ци ні і ми тогди вам більше відпишемо. Нас антересує знаті про ваші родичі. Напишіт нам, пан дохтор, як ваша господиня і ваш синок Андрусь і донечка Басья і передайте поклін до Янушкової мами, знакомої мої і до синка її Янушка [4].

Я уже жию тепер у Рускім [5] ни під Годжінов [6], бо я си віддала. Більше такого ни маю шо писати. Ми живемо дуже добре. Якшо напишете до нас, то ми будемо і вам відписуваті про більше людий, котрі живут, а котрі померли. А це пісьмо вам пише Петра Їлечукового [7] Маріка донька. Передаємо поздоровлінья до вас усіх знакомих разом. Бувайте здорові.

Подаю вам свій адрис
Івано-Франківськая обл.
Косівский р-н
Село Бистрець
пр. Руский
Могорук Марія Петра

Біля дзвінниці в Бистреці

Лист Ірени Вінценз [8] до Марійки Могорук [9] [б/д]

Слава Ісусу Христу!

Витаємо Вас сердечно, дорога Марійко, тай дякуємо за Ваше миле письмо, ми щіро ся обрадували. Ми никого не забули, вашого (дьидю) дуже добре пам’ятаємо, він був чемний[10] тай добрий чоловік. Ми дуже обрадувалися, що Петро Марків живе тай на старому місці. Згадуємо Настуню з синком Васильком, тай Гафію з Михайлом і дітьми Марічкою тай Івасем. Ци здорові Іванко Палійчук і его жинка Ганюта, ми також их любили дуже. Поздоровляємо Михайла Слюсарчука, тай всіх сусідів, банно нам за Іваном Юзевим, де живе теперки его жинка Параска. Ми маємо их гарну фотографію. Всіх из Дієтула[11] поздоровляємо. Дуже нам пріємно було, що ви, Марічко, не забули Янушкової мами, тай Янушка. Він, сарака, сам залишился, его мама і батько померли в 1945 г. Але теперки уже не сам, бо ожинився, має чемну жінку та й дівчинку Марфу. 4 рокі еї. Пан Янушко є дуже великим ученим, професором університета, наш Андрусь і Стасько[12] також. На цім кінчаємо сегоднішне письмо, ще раз дякуемо за відомості. Пишемо ще кілька слів до нашей Василини, просимо еї тото прочитати Василинко люба! Велика радість до нас прийшла, що Ви на старом місці і ми щодня за Вас говоримо. Тай в одно Вас згадуємо, також діти наши Вас не забули. Андрусь кемит всі байке, що Ви оповідали, тай все жінці своєй, тай дітям оповідає. Вспоминаємо вашу маму, нашу чемну Марічку і трудно таку другу знайти на світі. У Басі[13] двоє дітей: хлопец Андріко – чотири рокі з половиною, тай дівчинка маленька Ануня 5 місяців. У Андруся також двоє дітей: донька Аня (чотири з половиною років), тай синок (2 ½ років) назавається як дідо его Стась. Цюлуемо Вас сердечно, хочемо Вам вислати гроші, лиш мусимо довідатись, як можна посилати на Верховину, тай кілько.
Ірина і Станіслав дохтор Вінценз, Лозанна.

З Різдвом Христовимим!
Віншуємо щастя тай здоровля!

Лист Марійки Могорук до Вінцензів. 12.1.66.

До вас дорогі та ніколи не забутні мої знакомі[14] – Слава Ісусу Хресту. Напишу вам, шо ми получіли від вас пісьмо, за яке вам шчиросердечно дякуємо, шо ви си обізвалися до нас, шо ни забули за нас. Дуже я си цему урадувала, шо ви усі дужі, здорові, і діти ваші, і онуки, і Янушик. Передайте поклін сердечний до Янушка, шо я поздоровляю. Дуже страшно мені жиль, шо мами Янушкової нима, була дуже жінка добра. Типер напишу вам про Василину, шо її тут нима, уна дес виїхала, ци дес у гости, ци на набутьи, я ни знаю, бо ми ни блиско. А решта її фамілія, її старші вімерли. Ше ікіс є, але ни знаю. Більше немаю шо писаті, другим разом напишемо більше і краше. Поздоровляємо вас усіх многа літами з різдвяними свитками[15], свиткуйте здорови. Цілую вас усіх разом, па-па, поцілунків сто два[16]. Це писала Могорук Марія Петра.

Лист Вінцензів до Марійки Могорук. 4.4.66.

Слава Ісусу Христу тай на вікі Богу слава!

Дорога Марічко! Дякуємо сердечно за Ваше любе пісьмо. Дуже нам приємно довідатись про вас, просимо ще до нас писати. Посилаємо фотографії для Петра Маркового дві, для Василини дві, тай одну для Вас, Марічко, тоту з паном Янушком. Він оженився, має чемну дружину, тай дитинку дівчинку, називається Марфа. Ми передали Янушкові Ваше поздоровління, він віписав, що дуже ся утішив і дякує Вам за память про него, тай про єго дорогу Маму. Хотіли би ми знати, як Вам ся поводит, ци маєте діти, тай якій Ваш чоловік. Нагадуємо за сусідів, чемні були люде, ми дуже би ся тішили, якби хтось ще до нас пару слів написав. Всіх поздоровляємо з Великодними Святами! Дуже нам ся подобає, що Ви так гарно знаєте писати. Здоровенькі були, тай дай, Боже, мирно.
Ваші приятелі
Станіслав і Ірина Вінценз[17]

Лист Марійки Могорук до Вінцензів [б/д]

Слава Ісусу Хресту!

До вас мої дорогі та незабутні, ніколи я за вас не годна забуті, ніколи і ваші пісні, як ви файно співали, а я любила слухаті. Одно ми жаль, шо вашеї мамки нима, іка була чимна та добра. Ни можу забуті ніколи, як мене любила, як свою дітину рідну. Шкода такої людини, шо молода померла, ну шо зробиті. Я дуже рада, шо я си довідала про вас, шо ви ше дужі-здорові і жиєте. Складаю вам велику подяку за посилку, яку я від вас отримала. Я отримала усьо повністью, сердечно-сердечно вам дякую за усьо, шо ви за мене ни забули, бо я за вас ніколи не забуду. Сердечо вам дякую, вашій дружині і вашій дитині передаю поклін, доброго здоровля. Поздоровляю вас усіх розом і ши вам напишу, шо получіла вашу фотокарточку. Дуже я си утішила, як я вашу фотокарточку уздріла, так, як би із вами говорила. Я вас прошу сердечно, вишліт зі своєв дружинов, із дітинов разом, із своєм чоловіком. Бажаємо вам доброго здоровля, бувайте здорові.

Листи Василини Чорниш до Ірени Вінценз

Василина Чорниш допомагала Ірені Вінценз у господарських справах на кухні, коли вони мешкали в с. Бистрець ще перед війною. Пані Ірена неодноразово згадувала пізніше, уже у Швейцарії, що дуже їй би знадобилася Василина для цих робіт, бо вона більше часу проводила на кухні, ніж приймала гостей, які в них часто бували…(«Регіони»,1993, №4, с.96).
Мамою Василини була Марічка Чорниш. Вінценз згадує, що, коли вони у травні 1940 року покидали край, вона вже мала 80 років. Дуже багато з її розповідей використав письменник у повісті «На високій полонині», зокрема у частині «Смерть лісна». У одному із листів до Йозефа Вільчинського («Регіони», 1993, №2, с.127) зазначав, що «то чудова була гуцулка, хоча й бідна, зате дуже гонорна і поважна…». Так само оповідала йому про генеалогію бистрецьких родин. У січні 1952 року Станіслав Вінценз спогадував старого священика Бурачинського з Криворівні, про якого письменник згадує у «Листах з неба», зокрема той випадок, коли маленьку Василинку батьки принесли в бесагах для сповнення таїнства хрещення аж із Бистреця («Регіони», 1993, №1, с.28). Ірена Вінценз 5.ХII.1966 року занотувала розмову із чоловіком, зосібна вислів Вінценза про те, що, «якби при Божій допомозі вийшла повість «На високій полонині», то треба би на початку тому помістити фотографію «авторки» Марічки Чорниш, мами Василини» («Регіони», 2000, №4, с.136).

13.12.1966

Слава Ісусу Христу!

…сідаю до листочка у нове крісельце, щирий привіт, низький поклін пани наше серце.

У неділю ранесенько, ще не зійшло сонце, як прилетів соловейко під моє віконце. Як прилетів соловейко, почав щебетати, я мусіла уставати до вас, щоб писати. Дуже мене закортіло до Вас лист писати і не знаю, як удати і ким передати. Соловейку мій любий, твої пісні красні, ти віднеси цей листочок, подай в руки власні. Неси, соловейку, листок най тя гріє сонце, а як прилетиш до Пані, застукай в віконце. Як постукаєш в віконце, може Пані вийде, може тебе привітає, тай до тебе прийде. Поклонися ти, листочку, і ввійди до хати, і привітай моїх панів де будуть стояти. Бажаю вам, дітям вашим здоровля та сили, всього щастя в сім’ї вашій, щоб в гаразді жили. Кілька років проминуло, як я Вас не бачу, та так тужу я за Вами, часом і заплачу. Дуже жалую за вами і наші також. Та не знали, як те життя в майбутньому піде. І за що Вас сюди лихі силою загнали, за що Вам усьо добро відібрали? Чи за те, що Ви на землі щиро працювали, що Ви щоденно Господа благали. Ви любили наші гори і ближнього свого, ділились добром своїм, не робили злого. А Ви Пани наші милі, у гори вертайте, а про мене стару бабу ви не забувайте. Щебетала сіра пташка, сіла на ганочок, аж тепер я посилаю до пані листочок. Защебетав соловейко у лузі в діброві, тепер кінчу укладати, хочу у розмові.

Дорогі мої незабутні Пан і Пані Іра. Я дістала від Вас для мене посилку, за яку я Вам щиро дякую, що ви мене не забуваєте у моїм тяжкім старім теперішнім життю. Дорога Пані, Ви писали за Процюка, та Процюк живе із дочкою у Івася хаті, але Івась помер і Ганюта померла. А Процюк ізбожеволів і йому не легшає. У його дочки є двоє дітей, хлопець у армії, а дочка сама. А Танасій це той, що бавився із Басею на Плясівці. У нас сніг маленький. Ліси так зрубали, що від Ваших хатий видно аж на Марішиску. Машини їдуть аж під млакі. Хімчак Василь помер. Ілько Романюків теж помер. А ці самі добрі, які були … Іван, Чуперчук Всиль, то теж мертві.

Я дальше живу сама у халупині. І прошу Панів – передайте від мене привіт до ваших дітей і онучат, щоб здоровенькі були всі Ви разом. І ще раз Вам дякую за Ваше добро. І до знайомих моїх привіт, котрих я знаю, а Ви, пані, хоч в листах передайте, що баба ще жива і привіт передавала. Дорогі Пани, я посилаю Вам на свята грибів трохи. Не багато, бо цього року не було врожаю на гриби.

Ще прошу Вас, дорогі мої Пани, кортить мене Вас обоїх бачити, і Басю. Якби змога, вишліть мені знимок, і про мене не забудьте, доки мойого життя. Як отримаєте лист, то не баріться з відповіддю.

А за цього листа теж пробачте, може, не ладне щось написала. Теж до Вас Пані та Пан клонюся і передаю доброго здоровля. Цей лист писала дочка Марія Івана Чорниша. Ще я пам’ятаю вашу Басю, як приїхала до нас. Ще раз привіт до всіх.

Ой кувала зозулечка, та кують, та кують
Складіть губки через листок, най ся поцілують.
Бувайте здорові. Ваша Василина.

Десь у Бистреці

[б/д]

З привітом до вас Василина. Кланяюся до Вас, Боже наш славний!

Христос Воскрес!

Напишу вам, що я ще живу і дуже здорова поки що. Досить старого, а самого то здоровля з дня на день, вже не то, що колись було. Прошу Пана і Пані, я від вас дістала посилку і дуже ся утішила, бо стара і слабую, заробити не годна, а це мені всьо надібне. Я ніколи ся не сподівала такого дарунку для мене дорогого і веселого. І що ви всі живете в щастю. Кортіло би мене всіх бачити хоч на старості. Я Вам посилаю свою із сусідовою дитиною. Я її витішила, уже має чотири роки. Прошу Пана і Пані, щоби Ви мені вислали свої фотографії, бо мене дуже кортить бачити і Вас, і Ваші діти. Люди, як то чули, що Ви вислали мені посилку, то, як я принесла, то так посходилися дивитися, якби до магазину зійшлися. Кожне сказало, шо дуже чемний і сумлінний пан, що не забув про таку бідну бабу. Бо Ви знаєте, що я колись, як була у Вас, то мала всього і вбратися, і убутися, а тепер то я би ще просила, Пана і Паню, щоби мені ще вислали щось убутися, бо тут більше всьо резінове, а мені шкодить дуже. І матерії на вбрані. Тепер напишу Вам, що Михайло Процюк збожеволів, а Танасій Матаржук осліп. Я дуже змучена, мене брали на Німеччину, називається Дєрц там, де я була. І викинули мене через цу слабкість, що я маю, що болить під грудьми. Я тепер маю 77 років. Прошу Паня, якби Ви слали обуві, то я ношу 38-й розмір. І прошу Вас усіх, аби Ви ся не нагнівали і відписали лист бабі. Я нічого не маю, сижу у тій хатині, де жила моя мама і вуйко. Та вуйко помер, уже є два роки. Сестра жиє, Явдоха і Настуня, але вони окремо живуть від мене, а я з ними не живу і нічого не тримаю, бо нема на чим. І не годна. Чорнишя Івана нема, лиш живе дочка його на тому місці де він жив. Це її дитина, що я витішила і дальше тішу. Якщо би вас цікавило знати, то ми відпишемо Вам. Тепер буду кінчати і зичу вам всього найкращого зоровля і добра. І дякую ще раз вам дорогі мої знайомі за всьо ваше добро і щирість Вашу. Поздоровляю і клоняюся до Ваших дітей і до Пані, і Вас. Оставайтеся здорові. Із гір Карпат від Василини Капустей.

Із гір Карпат. 1 квітня 1968

Привіт до Вас, дорогі мої приятелі. Слава Ісусу Христу!

Найдорощі мої, милі приятелі. Я ще жива і здорова, позаяке моє здоровля гірке. Я отримала пакунок від вас, за який дуже я Вам щиро, а щиро дякую, щоби за Вас Бог не забув, що Ви за мене стару нещасну бабу не забули, бо то мені тепер велика поміч старій і немічній. Бо я тепер заробити не годна і служити не годна, бо стара, а ще слабкість мене мучить. Тепер, дорогі Пан і Пані, я з-за цього пакунка маю і гріш, і скором, і хлібця у хаті. Я Вам ніколи не забуду і буду за Вас Богу молитись. І за Ваші діти чи внучата. Бо це мені велике у хаті старій бабі безродинній. Хто мене догляне, хто мені дасть поміч. Якби я дужа, всі би хотіли, а старого і слабого ніхто не хоче. Сусіда десь доглядає мене, але не можуть так як ви мене спомогли на всьо, що я маю. Новостей гарних нема, сніги великі і вітри буйні. Машини їдуть, аж у Петрівку, ліс беруть із Ворохти. Ще раз Вам дякую за Ваше добро і прихильність до мене, і поздоровляю Ваші діти і внучата, щоби здорові були і веселі Вам із Паном на потіху. Я сусіді одну дівчину витішила і вона мені тепер носить молока, і я дала цій дівчині на платячко того, що Ви мені вислали. Дорогі Пани, як буду жити, то ще Вам напишу листа. Я би чогось писала більше, але я сама не вмію писати. Цілую Пана і Пані в рукі. Василина.
Ще Вас прошу дуже щиро, відписуйте мені, як ваше здоровля та дітей Ваших, мені лекше, тілько бо бачитися не будем, а в листі хоч поговоримо. Привіт від писара.

16 ХІ 68 р.

Перші слова мойого листа. Слава Ісусу Христу!

Дорогі мої приятелі, напишу Вам, що я дужа ще і живу помаленьку, позаяке життя моє гірке і безталанне. Дорогі Пан і Пані, я писала до Вас літом лист і не знаю, чи дійшов. І мене знову закортіло написати, ще доки живу. В нас у горах дуже гарна погода, снігу немає, гарно, як літом. Всьо по-старому . Я ще не віддаюся, бо замолода. Прошу Пана і Пані Доктора, як Ваше здоровля. Не знаєм, що Вам гарного і для вас цікавого написати. Мені цікаво знати, як Ваші діти та внуки Ваші, чи всі дужі здорові. Я хочу Вас всіх разом поздоровити з наступаючим Новим 69-м роком і побажати Вам всім міцного здоровя та щасливого життя у Вашій сімї. А також Пану доктору і Пані міцного здоровля та дочекатися ще 70-х років. І пробачте, дорогі мої, ніколи незабутні в житті, лагідні і добрі для мене в моїм теперішнім часі незаможнім, може я листами Вас тривожу. То прошу пробачення. До Басі і сина поздоровлення з святами, та до Вас кланяюся низько, і бажаю Вам усім веселих то щасливих свят, щоби Ви дочекали у веселості ці відсвяткувати, за рік другі дочекати. Кінчаю писати, прошу, докі ще я живу, то не забувайте про мене, пишіть мені тілько легше. Буду за Вас Господа просити і за ваші діти і гарні внучатка.

Слава Ісусу Христу!

Найдорощі мої приятелі, відписую Вам, що я ще жива й здорова, позаяке моє уже здоровля. Живу сама у своїй хатчині як Бог помагає. І дуже рада, що отримала від Вас письмо і фотокарточку. Як я побачила Пана Доктора і Андруся, я аж заплакала. Я посилку отримала, дуже, дуже Вам дякую, що Ви не забуваєте про мене тепер у моїй бідній старості. Бо мені дуже підпомогло, що я дечого собі купила для мойого життя. У нас Чорногора дуже гарна, як сонечко загріє, то світиться, як зеркало. Цього літа було у нас поводненіє, дороги пірвало, бараболя не вродилася. Я ослабла теж, ходити не можу і дихати не дає. Приходить ця дівчинка, що зімною, і принесе молока та водички, це сусідська. Тепер хочу відати привіт до Басі і Ендруся разом із своїми діточками, щоби щасливо проживали. У прошу в усіх пробачення, що я, може, вам навкучила, бо як ви мене не споможете, то ніхто мене інший не спроможе. І просила бим усіх, якби тепер де-чого надгородили. Усім бажаю доброго здоровля, щоби ви дочекали прожити щасливо і весело у ліпшому стані як я, бо я уже маю 80-ть років, тай скоро буду десь відходити, де би більше пробути. Ще раз хочу поздоровити Пана доктора і вас, дорога Пані, та дорогі внучата ваші. Цілую вас усіх, щоби ви на мене були пробачні і прошу вас, щоби ви за мене, доки живу, хоч листочком навідалися, і я буду вам відписувати.

Ваша Василина. Посилаю фото вам із цею дівчинкою, що мене доглядає тепер, доки була мала, я її доглядала.

[Напишу вам що я ще живу помале дуже. Дістала від вас лист щиро, а щиро вам дякую, що при моїй теперішній безрідній старості про мене не забуваєте. Я Бога прошу і буду просити за вас і Пана, щоби Бог продовжив життя та здоровля. Бо ви за мене не забуваєте і ваші діти, щоби Бог святий про них і їх діточок гарних не забував куда ся повернуть. Я отримала посилочку, що мені прислали і зразу їм відписувала, що я отримала. І приїхала дівчина одна знайома Ендруся із Москви і питала, як я живу та чого мені треба, а я не знала, що їй казати, бо я вже живу у сусіди, бо моя хата розвалилася від вітру та дощів. Я не мала у чим жити, а сусіда взяла мене і живу, бо жити мушу, докі Бог не забере мене. Я писала до Ендруся, чи би не був такий чемний ще мені вислати на убрання щось гарне і хусточку, щоб я мала собі на мою послідну дорогу гарно убрати. Хоч у чому би не поклали, але я би собі хотіла мати своє. У нас вже погода неважна, сніг, холодно і вітри. У нас хустки гарні заграничні на базарі дуже дорогі, по 100 крб. і по 45 та 50 крб. малі, без торічок. Але гарні є усякі, як колись були. Тепер прошу вас, дорога Пані, бабина хазяйка, якби змога і ласка ваша мені вислати до вишивання ниток кольорових до вишивання. Сусіди ще є живі і дужі здорові. Петро Білоголовий, Процюк і жінка. А старші повімирали. Дорогі Пан і Пані, ви писали, щоби вислати, що ваша воля я розказувати не можу. А Бога прошу за всіх вас і діти ваші, і буду просити як лягаю і встаю. А як помру, то буду із того світу Бога просити, бо ви мені дали поміч велику при моїм теперішнім житті біднім. Поздоровляю вас і низько ся клоняю до вас і ваших гарних дітей та внучат, цілую всіх, щоби Бог дав здоровля вам, і щоб ви не забували про мене, докі буду жити, може недовго, бо слабую я часто. І від дівчинки поцілунок. Дуже рада, що дістала гарну ляльку і сведричок, якрас на ню, дякує щиро Панам за їх добро, що ту дівчинку не забули.
Писала Марія.

[б/д]

Добрий день!

Я ще живу і дістала від вас посилку, щиро вам дякую, що ви про мене таку нещасну бабу не забуваєте. І прошу вас дуже, докі мойого життя, щоби ви не забували про мене. Хоча й листом, та все згадайте. Бо я стара не в змозі і не буду вас часто безпокоїти. Як умру, то вже тоді не напишу лист до вас, ані ви до мене, прошу вас усіх, щоби ви не забували за мене, бо я бездітна, у чужих живу, докі мені Бог приписав, то якось погано приходить. Ще раз благодарю за все добро, яке ви мені даєте прожити. І прошу вас, щоб ви передали до Панів фото, цю, яку я стала послідній раз і Бога прошу за всіх, щоби жили. У мене яка була халупа стара – і та згоріла. Ця газдиня, що я живу у неї, то за нитки вам щиро дякує, бо це моя робота. Не маю що такого вам гарного писати. Сніги почали танути, весело надворі, лиш мені не дуже. Бо стара і не можу ходити, бо ноги болять. Ще бим цікава знати, як Пан Доктор і Пані, як їх здоровля. Я прошу, щоб ви їм передали від мене всього найліпшого у їхнім життю і це фото моє. А від нас до вас привіт. І тому ще раз не забувайте про стару бабу. Бо я не маю ніякої помочі.

[б/д]

Слава Ісусу Христу!

Дорогі мої незабутні приятелі, хочу вам щераз написати, що я ще живу і посилаю вам фото і прошу, вас найдорожчі Пані, щоби ви мені ще відписали хоч один листочок, докі я ще живу. Як ви поживаєте, бо ми чули, що Пана Доктора вже нема. Як ви та ваші діти та онучки? Я живу у сусідкі, бо мої хатчини нема. Мені ніхто не відписує, а мене дуже кортить знати про вас, дорогі мої Пані. У нас погода гарна, але на Чорногорї сніг то є. І прошу вас, щоби ви мене пробачили, що я вам докучаю, довго не доведеться, бо я уже не у силах, стара і негодна. Тут дужа, а на ранок не можу устати, таке старого і безрідного. А фото ще бим просила, чи би ви не вислали мені, щоби я ще подивила. Я отримую лист і з Москви від Валі Кононової, але я не знаю, хто то така Валя, бо то незнайома мені вислала мені 40 крб. і подушечку. Дуже мене би кортіло від вас ся довідати, як то є, і як ви, Пані ви мої любі. Поздоровляю вас і усіх знайомих, яких я знаю. Прошу відповісти. Василина.

[б/д]

Христос ся рождає!

Дорогі мої, ніколи, незабутні, Пані. Я лист отримала від вас, за який вам щиро дякую, що ви такі добрі, що ви до мене ся відозвали, щоби за вас Пан Бог не забув, бо я ся дуже урадувала, як получила ваше письмо і покійного Пана доктора, я заплакала. Я дуже слабовала, але лекше троха. Ходити не ходжу, бо холодно дуже і негодна. Дорога Пані, ще передайте доброго здоровля вашим дітям і внучатам, щоби усі були здорові, щоби нічого не мали злого і ви, Пані. До знайомих панів теж. У всім дякую, що мене бідну бабку не забували і чим змогли нагороджали, я прошу Бога за всіх. У нас були страшні вітри, ломило смереки, а потому помирали люди молоді і старші. Хімчака жінка померла, і Філипкова, обоє померли, їх звали Галамасюк. Сніги у нас невеликі, морози до 20 гр. Чорногора біла, як папір та гладка як яйце. Прошу, дорога Пані, відписуйте мені, якби ваша ласка, або ваші діти, доки я живу, а потім уже не буде до кого, мої хазяї вам відпишуть, коли мене не стане, а тепер хочу вас поцілувати у вашу ручку, а также і ця хазяйка, що доглядає мене і доченька, всі ми низенко до вас ся клонимо і цілуємо ваші уста. Я на Святий вечір ледве що устала з ліжка до вечері. Я напишу колядку, яку діти колядували: «Ой у полі в полі, там стара стаєнка, там Ісусик народився, маленька дитина. Діти колядують, а пани думають, що їх сини на чужині про свята не знають. Батько лежить в гробі, про свята не знає, а маленька сирітонька вже татка не має». Пробачайте, пані, що, може, погано пишу, бо ліпше не знаю. Просимо відписувати нам. Ваша Василина. Писала Марія.

[б/д]

Найдорощий мій приятелю, Пані Ірина. Тепер з вами попрощаюся, бо більше вам не буду писати і вас тривожити. Я прожила 82 роки, може надокучила, прошу мені прощати. Бо я від вас усіх пішла. Більше уже не напишете до мене. До Пані Ірини Василина Чорниш.

[б/д]

Добрий день!

Хочу вас повідомити, що наша бабка померла, прожила 82 роки. Людей було коло ста чоловік, усіх ми відгостили, давали їм їсти і пити. Тепер я дуже вас прошу,щоби ви передали однеу фото до Пані Ірини, одну – Андрусеві і Басі, щоби мали на згадку. Це коло бабки і моя дочка, яку бабка з маленької доглядала. Ще раз прошу вас, і низько вам уклонюся. І прошу, щоби мені сообщили, чи одержали. Ванджурак Марія. Бабки нема, то хоч раз прошу відписати до нас, нам дуже жаль бабки, бо чемна дуже була.

Джерельна база використана із збірника матеріалів конференції «Stanislaw Vincenz – po stronie dialogu;Wybor listow i fotografii / Huculi, Bojkovie, Zemkowie. Tradycja i wspolczesnosc, Materialy pokonferencyjne, red. Justyna Czastka-Klapyta. – Krakow, 2008, — 192 s.

  1. На конверті до того листа є ряд позначень. Дата нечитабельна, а 14 ХII 1965 дописана збоку іншою рукою. То є дата отримання листа. Ірена Вінценз зокрема зазначила: «Велика радість, бо знову лист з-під Совітів, на цей раз з Бистреця. Написала Марійка, дочка Петруська Могорука». Наступного дня Станіслав Вінценз занотував: «То надзвичайно, що та Марійка Могорук написала, що пам’ятала, що то за люди!”.
  2. Петро Марків – це Петро Білоголовий, про це говорить номен «Марків», бо його батьком був Марко Білоголовий. Багато з його оповідань використав Станіслав Вінценз у повісті «На високій полонині», згадуючи про це у власній праці «Правда старовіку» (Варшава, 1936. – С.706). Постаті Петра-мисливого, особи з великим почуттям власної гідності, присвятив один з розділів «На Гуцульщині» Г. Збіндем у монографії «Давні Покуття і Гуцульщина в описах іноземних мандрівників» (Варшава, 200. — С.191-192). Син С.Вінценза Андрій відзначав, що саме завдяки цій людині їхній родині вдалося перейти радянсько-угорський кордон у травні 1940 року, що врятувало родину від комуністичних репресій.
  3. Петро Іванович Могорук будував дім Станіслава Вінценза у селі Бистрець.
  4. Янушек – це Ян Білостоцький (нар. 1921 р. у Саратові, пом. 1988 р. у Варшаві), видатний мистецтвознавець, професор Варшавського університету, автор понад 500 наукових праць, ведучий польських культурологічних телевізійних передач. Ян Білостоцький доводився хресним батьком онуку Станіслава Вінценза Стасю.
  5. Присілок Бистреця.
  6. Присілок, де знаходився дім Вінцензів. Поруч була господарка Василя Білоголового.
  7. Та назва походить від маминого ймення Олена-Їлена.
  8. Ірена (Рена) – друга жінка С.Вінценза (з родини Антосевичів), нар. 1901 р. в Томашові Мазовецькім, пом. 1991 р. в м.Лозанна (Швейцарія).
  9. Копія, чорновик листа Ірени Вінценз до Марійки Могорук. Відповідь на той лист. На звороті дата ХII 1965.
  10. Тут подається старе гуцульське слово «чемний», яке широко вживається і досі.
  11. Назва присілку с. Бистрець.
  12. Андрусь – Андрій, син Станіслава Вінценза у другому шлюбі, Стасько – Станіслав-Олександр, син Станіслава Вінценза у першому шлюбі.
  13. Бася – Барбара Вандерс-Вінценз – донька Станіслава Вінценза у другому шлюбі.
  14. Ірена Вінценз цим разом не проводила нотаток , які опубліковані в книжці « Розмови із Станіславом Вінцензом» і не написала відгуку на той лист. Як на два попередні. На поштовому штемпелі того листа значиться дата 5.1.66., однак на листі рукою написана дата 12.1.66. – найімовірніше, що це дата отримання листа.
  15. Маються на увазі різдвяні свята.
  16. Жартівливий гуцульський зворот.
  17. 8 травння 1966 року Ірена Вінценз записала розмову із Вінцензом з приводу друзів та приятельства, в якій він, зокрема, зазначив, що гуцули є дуже приятельськими людьми, не зважаючи на їхню матеріальну бідність. У них дуже тривала пам’ять, приязнь і відданість. Тота мала (мається на увазі їхня дописувачка Марія Могорук) – то теж суцільна приязнь. Коли онук Прокопіва (довоєнний знайомий автора) поїде на Руський (мається на увазі назва присілка Бистреця) до Марічки і питатиме про мене, то вона відповість, що він (Вінценз) був чемний і веселий. (Регіони, 2000. – № 2-4. – С.92-94).

Микола Сулятицький

Share

Залишити відповідь