Казка про Муравлика

Був собі Муравлик. Він жив у великому мурашнику. Тут кожен робив свою справу. Одні мурашки добували їжу, інші дбали про чистоту, ще інші ремонтували житло. Були тут мурашки-воїни, мурашки-вартові і навіть мурашки-няні, які виховували маленьких мурашенят.

Якось Муравликові набридло гратися зі своїми друзями, і він непомітно вибрався із мурашника надвір. Тут було так гарно! Світило сонце, співали пташки, пахли квіти!..

Муравлик побіг стежиною до струмочка. Прозора вода весело дзюркотіла і підстрибувала на камінцях. Муравликові захотілося скупатися. Він підійшов до самісінького берега і намірився стрибнути у воду.

Але враз перед собою побачив лупате зелене чудовисько.

— Ква-ква-ква! — голосно закричало воно, аж у Муравлика задеренчало у вухах.

Із переляку Муравлик шмигнув під великий листок. Він міцно заплющив очі і задрижав усім тілом. А чудовисько іще раз оглушливо квакнуло і шубовсьнуло у воду.

Муравликові чомусь перехотілося купатись. Він обережно вибрався з-під листка і вже хотів бігти додому, як просто перед собою побачив рогатого велетня. Він грізно зиркнув на Муравлика, аж у того щось затерпло всередині, а потім підняв свою велику лапу і …

Муравлик не чекав, що буде далі, він щодуху гайнув по стежині. Ззаду щось тріщало — то, мабуть, велетень гнався за ним. Нещасний Муравлик мчав з усіх сил.

Він збився зі стежки і вже не знав, де його дім. Озирнувшись нарешті, не побачив рогатого велетня і трохи заспокоївся.

— Що робити? — подумав Муравлик. —

Вилізу я на цей кущ і з його вершечка, напевно, побачу свій мурашник.

Як подумав, так і зробив. Видерся на найвищу гілку і зупинився трошки перепочити.

Тут гілка різко хитнулася — і Муравлик сторчголовою полетів на землю. Чорні кола попливли перед очима, і він знепритомнів…

Отямився від чиїхось голосів.

— Це мурашеня часом не з нашого мурашника? — запитав один.

— Та ні. Як воно опинилося тут саме? Наші малята з нянею гуляють, — пролунало у відповідь.

Муравлик підвівся і побачив двох дорослих мурах, які несли велику стеблину. Він упізнав їх і щосили загукав:

— Я ваш! Зачекайте! Я ваш!

Мурахи зупинилися, поклали стеблину і підійшли до Муравлика.

— Диви: справді наш. А як ти тут опинився?

Муравлик хотів відповісти, але щось стиснуло йому горло, і він розплакався. Великі сльози покотилися з очей. Він витирав їх лапками, а вони не переставали литися.

— Я… я … я, — схлипував він. — Я хотів…

— Ну годі, годі, — заспокоювали його великі мурахи. —

Не плач. Ходімо додому.

Але Муравлик був такий знесилений, що сам іти не міг. Мурахи посадили його на стеблину, підняли її і носели до мурашника.

А в мурашнику уже здійнявся страшний переполох. Усі шукали Муравлика і ніде не знаходили.

Коли ж побачили його живого і здоровісінького — невимовно зраділи. Няня допомогла йому вмитися, перевдягтися, напоїла гарячим чаєм і уклала в ліжечко.

Муравлик розповів їй про зелене чудовисько і рогатого велетня.

— То жаба і жук-рогач, — сказала няня. — Вони для нас зовсім не страшні, бо не чинять мурахам зла.

Муравлик пообіцяв няні, що буде слухняним і ніколи не гулятиме далеко від дому.

Він заплющив очі і заснув.

Йому снилися зелена жаба і рогатий жук, але Муравлик їх уже анітрохи не боявся.

Аделя ГРИГОРУК
Малюнки Світлани ВОРОБЙОВОЇ

Share

1 Comment

Залишити відповідь