Коли планета земля оберталася косівськими горами до сонця і між смереками пробивалися ранкові промені, гуцул напакував повні бесаги сувенірів, закинув на плечі і зібрався їхати у Львів на базар.
До автостанції добирався лісом. Під важкими бесагами змучився і присів відпочити. Раптом з неба почало наближатися якесь фізичне тіло, яке гуцулові засліпило очі так, що він затулився кресанею. Коли воно приблизилося, гуцул побачив величезний космічний корабель. Відкрився вхід до шлюзу і звідти вийшли два інопланетяни. Вони були подібні до роботів. Голова виглядала, як маленький телевізор з двома антенами зверху, посередині світилися дві червоні великі кнопки – це були очі. Бідний гуцул налякався, аж почало ним трусити. А “чоловічки” підійшли до нього і промовили:
– Мікі мабарукі масісіно.
Гуцул сприйняв це по своєму, розв’язав бесаги і заходився витягати сувеніри:
– Прошю пана, я не везу нієке сіно, а сувеніри у Львів. Бо то знаєте треба єкусь копійку мати. Але для таких файних панів мушю шось подарувати.
Одному витягнув топірець, а другому писанку.
– Єк политите на свою планету, аби-сте показали шьо були-сте в горах.
Ті дивилися на подарунки, аж очі світилися, як ліхтарі:
– Бікі марубаракі мандоліно, – проторохтіли щось по-своєму, але гуцул почув щось знайоме:
– Мушю перепросити файних панів, але мандолінів в горах нема, є дримба.
Гуцул витяг дримбу і почав грати і пританцьовувати. І вмить інопланетяни схопили бесаги і занесли їх у корабель. Гуцул кинувся їх наздоганяти:
– Шьо ви робите? А качка би вас копнула, гицелі. Віддайте мені мої бесаги.
Гуцул незчувся, як опинився всередині космічного корабля разом з інопланетянами і своїми бесагами і летів уже у космічному просторі. Спочатку гуцул нервував, знімав кресаню, витирав холодний піт з чола, але потім заспокоївся, подумавши: “Єк Юрій Гагарін першьий полетів у космос і здобув славу на цалий світ, так я буду першьим на цалі гори гуцулом, шьо полетів у космос з повними бесагами сувенірів”.
Поки він так собі міркував, господарі корабля повитягали всі сувеніри: роздивлялися, понюхували, пробували кусати, а постоли зачепили на свої “антени”. Гуцул вхопив постоли і заходився взувати інопланетян:
– Йой, файні пани, та я вас зараз єк приштрямую, то вас на вашій планеті не впізнаї і рідна мама. – Лупакі вомакі фуручіно цок! – дивилися на свої ноги інопланетяни. – Я зараз вас і в кептарі вберу, і кресаню допасую на ваші голови, ше й навчу на дримбі грати, аж усі зірки і планети заданцуют.
Раптом в ілюмінаторах корабля заблищало велике яскраве світло. Кинувся гуцул до ілюмінатора, зняв кресаню: – Дєкую тобі, красне сонічько, шьо грієш так файно мої гори, лиш не пичи дужи, єк сіно роблю. – І кинув йому у подарунок писанку.
Обернувшись, далі заходився одягати інопланетян, говорячи: Єк я вже у галактиці, то хотів би кожній планеті подарувати шось на добру кимку, аби памнітали про мене. Єк я колись вчив – тих планет є 9. Дуже бим хотів подарувати Юпітерови люльку, а Венері – ґерданку. А кожній зірці хучь би по пацьорці лишив.
– Лабіко тулумбасі пацьоріно, – промовили, ніби хотіли знайти спільну мову, мешканці космосу. Через деякий час інопланетяни стали справдешніми гуцулами: на їхніх тулубах красувалися вишиті кептарі, череси, з плечей вниз – тайстри і тобівки, на ногах – вицяцьковані капці і постоли, навіть кресані не падали з їх квадратових голів.
Вони подивилися одне на одного і промовили:
– Кадубіно кума сапа шоп. І дали гуцулові у рот дримбу.
Той почав грати, а вони і собі взяли дримби і прикладали до своїх квадратових ротів. Враз космічний корабель опинився на планеті Меркурій. Відкрився вхід шлюзу, і господарі корабля вийшли, а за ними і гуцул. На них чекала з сотня таких самих інопланетян. Вони собі щось по-своєму галасували і показували на огуцулених співжителів, які грали на дримбах.
Гуцул роздивлявся планету, яка була трохи схожа на Землю, але під ногами бачив тільки пісок. Задумливий присів, витяг з тобівки люльку, папушу тютюну і запалив. Раптом почув на своїм плечі важку руку: – Зуліпі папія кубікіно. Гуцул піднявся і видихнув на інопланетянина клубок диму. В цю ж мить відкрився космічний корабель, меркурівець завів гуцула всередину, а разом з ним усе його добро в бесагах, і через кілька хвилин космічний корабель приземлився в горах.
– Бузу кікі гуцуліно! – прощально похитав головою інопланетянин і витягнув його бесаги з сувенірами. – Нє! – мовив гуцул, – бесаги лишєю космосу, най памнітаї про мене. – І запхав бесаги назад у корабель. – Лиш не забудьте роздарувати сувеніри планетам: Юпітерови – люльку, Венері – ґердан, а зіркам – хучь по пацьорці, а решта – як собі знаїте. . .
А вслід додав: – Вібачєйти, прошю пана, я ж не знав, шьо на вашій планеті файкувати з люльки не можна.
Марія ЛАЗАРОВИЧ
