Марта зупиняється перед трюмо, якийсь час любується своїм відображенням. Бере мобільний, набирає номер і чекає. Кілька секунд – і жіночим голосом озивається телефон:
– Алло. Слухаю.
– Салют, Віро! Ти вже вдома.
– Як кажуть чоловіки, “сервус”! Щойно повернулася. Втомлена… Може прийдеться прилягти.
– А що з тобою? Щось серйозне?
– Напевне грип причепився. Є такий каламбур: “Боявся захворіти раком, а вмер від
грипу”.
– Чого доброго, Вітусь, ще й я від тебе наберусь. Кажуть – він передається по телефону.
– Це така правда як те, що воша ходить на ріку воду пити.
– Моя бабуся, небіжка, казала, що доброго не наберешся. Лиш ти не гнівайся, Це так, до слова.
– А ти справді боїшся грипу?
– Ей, дай спокій. Випий горілки з перчиком і часником – та й по хворобі.
– 0бов’язково скористаюся твоїм рецептом.
– О, ти пригадала. Чула: доктор Бугаєць розлучається з дружиною?
– Це – новина! Де ти її розкопала? А чому?
– Говорять – у якусь студентку закохався.
Сорока на хвості принесла.
– Гарячий, видно, мужичок. Та ж у нього вже діти дорослі.
– Ти не знаєш, як нині є? Діти – дітьми, а любов – любов’ю.
– А вона що?
– Бугаєць – світило. Чому б не скористатися?
– Та я не про студентку питаю.
– А-а… А що їй, бідній, лишається? Не погодиться – суд розсудить. У нас рівноправність. Паритет.
– Але суд за те, аби сім’я не розпадалася.
– Чую іронію у твоїм голосі.
– А як серйозно?
– А як серйозно, то Бугаєць – чоловік не безгрішний, хочу сказати – не без грошей. Він не знає, кому там на лапу кинути, щоб усе як по щучому велінню?..
– Та й то правда. Я теж маю для тебе сюрприз.
– Я вся — увага.
– Прийшла сьогодні в перукарню Христя… Знаєш котра? Вихователька…
– У котрої ніс, як цибулина?
– Вгадала! Краще не порівняєш…І таким тоном: “Зробіть мені святкову зачіску”. Йой, тримайте мене!
– Ба з якої нагоди? Не знаєш?
– Заміж вискакує.
– Не бреши.
– Та що тобі забожитися?
– Ще хтось і то пошанував. Ти звернула увагу які в неї ноги – тонкі, мов сірники?
– Таке питаєш, ніби я сліпа.
– А за кого вискакує?
– Десь на село. Ще ноги ті тонкі поламає в болоті.
– Хрести мене, Йване, поки піп устане…І ти зробила їй зачіску?
– Нюра робила.
– А личить їй та зачіска?
– Як козі – бюстгальтер.
– Ха-ха-ха! Не сміши, бо лопну… Ха-ха-ха!
– Та перестань.
– До речі: ти чула – наші футболісти їздили у Францію?
– Знаю. Програли.
– Я не про те. Жінка високого білявого попросила привезти модних ліфчиків. І знаєш, хто в неї випросив відпродати один?
– Скажеш – буду знати.
– Стефа з поліклініки.
– Ота із коров’ячою ходою?
– Та сама.
– З її фігурою ще французького? Побійся бога, Мартусю!
– А я тут при чім?
– Пардон. До вас не завезли нічого нового?
– Купу бракованих кепок, які ніхто не хапає. Може які лисі спокусяться.
– Щось маєш нове читати?
– Позичила на три дні роман Агати Крісті “Ніхто нічого не знає”.
– Цікаво про що?
– Про жіночі інтриги у древньому Єгипті. Як сказав один гуморист: “Чоловіки сидять на троні, а жінки управляють”.
– А твій дома?
– На нічному чергуванні. А твій?
– От-от надійде. Маєш ще щось до бесіди?
– Ніби все. А в тебе?
– Також. Хоч зачекай. У селі Лісному оштрафували дядька, який їхав возом…
– А за шо?
– Кобила була без трусів. Ха-ха-ха!
– Ну підожди! Це тобі так не минеться.
– Ха-ха-ха! Як кажуть спортивні коментатори – удар був завданий несподівано лівою.
– Обіцяю не залишитись у боргу.
– Буду обережна. А поки що рахунок один-нуль… Мій, здається, прийшов.
– У такому разі – “Ґуд бай”.
– Не гнівайся. Дзвони. Заходь. Чао!
– Чао!
Телефони відпочивають до завтра.
Всі з мобільниками. Папуги теж…
Дмитро АРСЕНИЧ
