Командир «Довбуш» відділу УПА «Опришки»

То є мої гори! Я тут ґазда!
І хто прийде мені в хату
І буде правити, як я маю жити
Вихаркає свої печінки, Бігме Боже!
Олекса Довбуш
(з одноіменного кінофільму)

Ідеї свободолюбивих і гордих опришків присутні в багатовіковій історії України при кожних національно-визвольних змаганнях. Доба козаччини, січове стрілецтво і Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна. Яскраво проявили себе ці ідеї і у період національно-визвольної боротьби під проводом ОУН і УПА.

До середини 1950-х років тривав фізичний спротив у карпатських горах. У псевдах підпільників ОУН і вояків УПА, у назвах територіальних (теренових) структур підпілля ОУН і військових відділів УПА присутні наративи (або назви) опришківства.

Біографічну розвідку про сотенного Володимира Депутата-«Довбуша» і бойовий шлях очолюваного ним відділу УПА «Опришки» із тактичного відтинку 23 «Маґура» представимо вашій увазі.

Народився 20 липня 1918 р. в селищі Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області в селянській родині Дмитра Депутата і Євдокії з дому Кузь.

Закінчив 6 класів місцевої школи. Навчався столярної справи. Працював за фахом та у господарстві батьків.

Восени 1940 р. призваний на строкову службу до червоної армії. Проходити службу відправили у м. Спаськ на Далекому Сході в автороті аеродромної обслуги. З початком війни військову частину перекидають до м. Тамбова, а звідти під Москву. 5 вересня 1942 р. організовує документи, щоб на вантажній автомашині (бензовоз) спільно із земляками Григорієм Васильчуком та братами Юліаном і Костянтином Стурками, прихопивши продукти і зброю, виїхати з місця дислокації їхнього військового підрозділу. З-під Москви їхали через м. Тулу в напрямку м. Орла, де проходила лінія фронту. Залишивши машину, переходять лінію фронту на бік військ Вермахту.

Зліва направо:
1. Чотовий «Довбуш» — Депутат Володимир
2. Зброяр — «Вівчар» — Паньків Микола
3. Інструктор — «Рубач» — Щикульський Іван
4. Військовий референт «Клименко» — Дуб Яків
5. Бунчужний «Малина» — Макаровський Володимир
6. Сотенний «Журавель» — Юсип Ярослав
7. Референт СБ «Панас» — Паньків Дмитро

Під час переходу Костянтин Стурко підірвався на міні. Побратими його ледь живого донесли до лінії фронту. Потрапивши на сторону німців, разом з товаришами потрапив до табору військовополонених. Після нетривалого слідства зарахований на службу у війська Вермахту. Наприкінці 1943 р. отримав короткотривалу відпустку і приїхав до рідного селища. До військової частини не повернувся. Перейшов на нелегальне становище. Не дивлячись на німецьку окупацію, під проводом ОУН українська спільнота налаштовувала і розвивала свої сили для боротьби з червоним окупантом, який сунув зі Сходу.

Виховані в націоналістичному дусі, вишколені у воюючих арміях, Володимир Депутат, спільно з Юліаном Стурком і Богданом Римиком, долучається до формування повстанських відділів на теренах Калуської округи ОУН.

У квітні 1944 р., під псевдо «Довбуш», бере активну участь у формуванні повстанського відділу «Журавлі», який базувався в Болохівських лісах. З метою збільшення особового складу повертається в Перегінщину, де спільно із згаданими раніше друзями організовує новобранців в УПА. У сформованому відділі «Журавлі» очолює першу чоту, тобто одночасно є заступником командира «Журавля»-Ярослава Юсипа.

У червні того ж року тимчасово очолив відділ на час лікування командира. Під його командою відділ зводить на теренах Долинщини і Рожнятівщини успішні бої з німецькими, угорськими військами і польськими боївками, а згодом переводить відділ через лінію фронту на теренах Перегінщини. На доручення командування УПА і проводу ОУН Станиславівської області полагоджує організаційний і військовий зв’язок із Тернопільщиною.

У листопаді 1944 р. на доручення «Клименка»-Якова Дуба, заступника командира тактичного відтинку УПА «Маґура», «Довбуш» наново організовує сотню «Опришки». Псевдо командира, його організаційні здібності стали запорукою успіху у створенні та діяльності одного з найбільш бойових відділів УПА Групи «Маґура» воєнної округи IV «Говерля».

Командир «Довбуш»

З цього часу біографічну довідку «Довбуша» будемо подавати в переплетенні з діяльністю сотні УПА «Опришки», творцем і душею якої він був. Коротко охарактеризуємо спробу організувати відділ «Опришки» до «Довбуша».

Відділ УПА «Опришки» командира «Карпенка»-Богдана Сікори, родом зі Львівщини, почав організовуватись в середині жовтня 1944 р. на теренах Калуської округи ОУН у лісовому масиві біля с. Слобода Болехівська Долинського району. В цей час відділ нараховува 45 стрільців, поділених на дві чоти. Командирами чот призначено «Дорошенка» та «Гранітного». Стрільці походили із ближніх сіл Церківної, Слободи Болехівської, Липи, Станківців, Витвиці.

Другий справа — командир Довбуш

Наприкінці жовтня, в часі проходження вишколу, відділ потрапив у більшовицьку облаву і був розпорошений. Командир відділу «Карпенко» з роєм стрільців відійшов до с. Поляниці, а звідти, з дозволу командування, відійшов на рідні терени у Стрийщину.

Вдруге сотню «Опришки» доручено організувати командиру «Довбушу». Формування та вишкіл проходив на тому ж терені з кінця листопада 1944 р. Основою сотні стали стрільці з Долинського та Рожнятівського районів.

На грудень 1944 р. сотня мала у своєму складі три чоти на чолі з командирами: «Галайдою»-Володимиром Горбаєм, «Морозенком»-Миколою Тюшкою і «Ханенком»-Богданом Римиком. Бунчужний відділу – «Яничар»-Омелян Кухар; політвиховник – «Подоляк»-Михайло Гошовський; інтендант «Малий»-Василь Бобош; командир ВПЖ «Палій». Командирами чот та роїв призначено виключно випускників старшинської і підстаршинської шкіл УПА. Загальна чисельність відділу в тому часі складала 120 стрільців.

Постій сотні знаходився у лісі біля с. Липа. На озброєнні сотня мала: міномети – 3 шт, німецькі кулемети МП – 2 шт, кулемети радянські ДП – 24 шт, протитанкова зброя – 1 шт, автомати ППШ – 9 шт, автомати німецькі – 15 шт, гвинтівок – 130 шт, пістолети – 24 шт, гранати – 800 шт.

23 грудня 1944 р. сотня «Опришки» передислокувалась в ліс біля г. Люта Розтока. Табір «Опришків» обладнано у відремонтованих бараках, де раніше розташовувалась старшинська школа УПА «Олені». Особовий склад відділу розміщено у трьох бараках. В окремому будинку перебували старшини відділу. Наприкінці року чотовий «Ханенко» привів до відділу ще 30 стрільців з околиць рідної Перегінщини. Стан сотні сягнув 150 стрільців.

20 січня 1945 р. сотня «Опришки» мала перший великий бій з більшовиками біля с. Липа. В цьому бою відзначився чотовий «Галайда», який вмілим маневром змусив ворога відступити. Після цього командир «Довбуш» розділив сотню по чотах. Перша чота командира «Галайди» мала постій біля с. Розточки, друга чота командира «Морозенка» – біля с. Слобода Болехівська, третя чота командира «Ханенка» – біля с. Липа.

В середині лютого 1945 р. сотня «Опришки» в складі куреня УПА «Промінь» відійшла на акцію в с. Збора Калуського району, де розбили гарнізон внутрішніх військ НКВС. Після акції сотня повернулась на місце постою.

На початку березня 1945 р. на табір надійшли облавові війська. Сотня, оминаючи села Липа і Слобода Болехівська, перебазувалась на г. Томнатик, недалеко від с. Лужки. Перебувши там кілька днів, повернулись на попереднє місце постою.

Вночі, 17 березня 1945 р., на місце постою сотні здійснили напад більшовицькі війська. В часі бою загинуло четверо стрільців сотні і одного поранено. Відділ, розділившись на чоти, пробивався з боями у кілька напрямків. Наступного дня сотня зібралась в селі і після збірки перебазувались у лісовий масив біля с. Розточки. Звідти відійшли лісом в напрямку с. Кропивник.

25 березня 1945 р. одна чота сотні, як супровід бунчужного «Яничара»-Омеляна Кухара та відділ ВПЖ куреня «Промінь» під командуванням Паньківа звели бій у с. Кропивник проти чекістсько-військової групи Вигодського РВ НКДБ, яка проводила акцію в селі. Під час збройної сутички, прикриваючи відступ стрільців, загинули бунчужний «Яничар» та кулеметник «Луна»-Дмитро Лесів. Після цього бою сотня вирушила в рейд через села Мізунь, Нягрин, Ілемня, Підсухе, Янівка, Ясеновець.

Надвечір, 2 квітня 1945 р., сотня зупинилась на постій в с. Ясеновець. У цьому часі в селі на постої перебувала сотня «Журавлі». Спільно таборували в селі кілька днів.
5 квітня 1945 р., стрільці сотні «Журавлі» на засідці знищили партійних працівників із Рожнятова, які їхали до села для перепису населення. Після цього сотні покинули село.

Сотня «Опришки» відійшла в напрямку с. Лоп’янка, а звідтіля, через села Грабів і Якубів, на світанку 13 квітня 1945 р. повернулись назад до с. Мізуня. Перебуваючи на відпочинку в селі, сотня була раптово атакована ворогом. Під час бою загинув стрілець «Веселий» (родом із с. Липа). Після бою «Опришки» через села Кропивник і Кальна відійшли в гори.

Вранці, 16 квітня 1945 р., в горах зустрілись із сотнею «Хорти» командира «Хмурого». Невдовзі прийняли бій з облавними військами, що розшукували за ними, і змусили їх відступити. В бою загинули 3 стрільці і 6 поранено. Після нетривалого переслідування облавників, які втікали у напрямку райцентру Вигода, повернулись на г. Люта Розтока біля с. Лужки. Після відпочинку, 18 квітня 1945 р., відійшли в рейд через села Розточки, Кальна, Кропивник, Мізунь, Пшеничники, Мізунь Новий, г. Лиса та г. Нягрин.

На г. Нягрин знову зустріли сотню «Хорти», яка перебувала тут на постої. Зранку, 25 квітня 1945 р., прийняли бій з ворожою військовою групою. В результаті бою з сотні «Опришки» загинули 2 стрільці і 6 поранено. Сотня «Хорти» втрат не мала. Після сутички «Опришки» відійшли в напрямку с. Ілемня, де на г. Федорів Верх залишили поранених у повстанському шпиталі. Звідти подались у напрямку с. Суходіл і Липовиця. В останньому зупинились на постій. Під час відпочинку мали знову бій з більшовиками. Звідси, в складі куреня УПА «Промінь» під командуванням «Журавля», вирушили в рейд через с. Ясень, Бугрівку, Присліп (тепер Луквиця).

Перебуваючи на постої в с. Присліп, з 27 на 28 квітня 1945 р., повстанські відділи атаковано загоном прикордонників. У ході бою курінь «Промінь» поніс втрати: 5 стрільців вбитих, 7 – поранених і 2 – потрапили в полон. Серед загиблих – «Вівчар», комендант курінної ВПЖ. Полонені: ад’ютант курінного «Лев»-Богдан Чобанюк і «Малий» – інтендант сотні «Опришки».

Після бою курінь «Промінь» через села Майдан (тепер Міжгір’я), Сливки повернувся на терени Рожнятівщини. В ур. Мелецина біля с. Суходіл командира «Журавель» розділив курінь на сотні, призначивши їм відповідний терен діяльності. Командир «Довбуш», в свою чергу, розділив сотню «Опришки» по чотах. Перша чота командира «Галайди» пішла в напрямку с. Лоп’янка, друга чота командира «Морозенка» – в напрямку с. Мізунь, а третя чота командира «Ханенка» разом з сотенним «Довбушем» – в околиці Перегінська.

Вже 3 травня 1945 р. сотня в повному складі зібралась у своєму таборі біля с. Розточки. Звідти відійшли в рейд через села Слобода Болехівська, Поляниця, ур. Бубнище на означене місце збірки куреня «Промінь». На пункт збору, окрім сотні «Опришки», прийшли: сотня «Хорти» командира «Хмурого» та залишки розбитої сотні «Загроза» командира «Скиби».

Відділ УПА «Опришки» 1944 р.

У цьому часі проходить чергова реорганізація відділів УПА-Захід. Варто зазначити, що у період з лютого по травень 1945 р. припинили своє існування вишкільні сотні «Заграва» командира «Грабенка»-Петра Трембіцького та «Снігурі» командира «Яструба»-Михайла Мельниковича, розформовано залишки сотні «Загроза» командира «Скиби». Особовим складом цих сотень доповнено бойові відділи, а командирів переведено до інших відділів або скеровано до теренової мережі підпілля ОУН.

З метою конспірації відділи УПА отримали цифроніми: сотням – відділам (вд.) надали двоцифрові числові номери. Відділи УПА воєнної округи IV «Говерля» отримали нумерацію №58-93, в тому числі відділи тактичного відтинку «Маґура» – №81-88. Відповідно сотня отримала цифронім 88 і у звітності позначалась вд.88 «Опришки». Курінний «Журавель» провів зміни в складі куреня «Промінь». Зокрема, частину стрільців та командного складу розформованої сотні «Загроза» приділено до сотні «Опришки». Чотового «Ханенка», як здібного командира, призначено командиром вд.87 «Хорти», а командира «Хмурого», на його місце – чотовим 3-ї чоти вд.88 «Опришки».

На місце хорунжого «Журавля», який отримав призначенння до військового штабу тактичного відтинку «Маківка», новим командиром куреня «Промінь» призначено хорунжого «Бея». В цьому часі, 14-15 травня 1945 р., в зв’язку з хворобою сотенного «Довбуша», відділ за наказом курінного «Журавля» очолив чотовий «Галайда». Командиром першої чоти призначено «Морозенка», а другої – «Жбурая», колишнього чотового сотні «Загроза».

Наприкінці травня 1945 р., вд.88 «Опришки» командира «Галайди» і вд.87 «Хорти» командира «Ханенка» відійшли в рейд на терени Сколівщини Дрогобицької округи ОУН. Загальне командування рейдуючим куренем здійснював командир вд.87 ст. бул. «Ханенко». В цьому часі мали невеликі сутички з ворогом. Найбільшою втратою в цьому рейді була загибель в.о. курінного «Ханенка»-Богдана Римика біля с. Сухий Потік на Сколівщині 22 червня 1945 р.

Близько 20 липня 1945 р. вд.88 «Опришки» вирушили назад у свої терени. В околицях с. Довжки командир «Галайда» розділив відділ. Першу чоту командира «Морозенка» із завданням відправив у рейд на терени Закарпаття, а сам з рештою відділу повернувся на Долинщину. Прибувши на г. Маґура, в околицях с. Козаківка, командира «Галайда» чоту командира «Хмурого» скерував в околиці с. Поляниця, а сам із чотою командира «Жбурая» подався до старого табору відділу «Опришків» на г. Люта Розтока.

У перших числах серпня 1945 р. до табору з рейду на Закарпаття повернулась чота командира «Морозенка». Після цього вд.88 «Опришки» перебазувався у лісовий масив в околицях сс. Розгірче, Танява, Тисів, де перебував до кінця місяця. На початку вересня 1945 р. командира «Галайда» отримав інформацію з теренової мережі підпілля ОУН про плани ворога провести облаву на його відділ. Покинувши попереднє місце постою, вд.88 відійшов до старого повстанського табору на горі в околицях с. Церківна.

3 вересня 1945 р. на місце постою відділу прибув командир «Довбуш». Він перебрав командування над вд.88 «Опришки» у булавного «Галайди», який надалі перебував при штабі відділу. В цьому часі чисельність відділу скоротилась до 80 стрільців. 7 вересня 1945 р. відділ перейшов до табору на г. Люта Розтока. В середині вересня 1945 р. «Довбуш» розділив відділ по чотах з визначеним тереном дії та бойовими завданнями. Чота «Морозенка» відійшла на акцію в с. Тисів, де здійснила підрив залізничного моста вузькоколійки. Чота «Хмурого» з командиром «Довбушем» і булавним «Галайдою» вирушили в рейд через села Мізунь, Максимівка, Грабів, Лолин і Ілемня. Звідти 20 вересня 1945 р. «Довбуш» зі своєю охороною і «Галайдою» відійшли в околиці Перегінська.

Через тиждень, 27 вересня 1945 р., в с. Лецівка вони зустрілись з чотою «Хмурого». 4 жовтня 1945 р на пункті зустрічі біля с. Ілемня вд. 88 «Опришки» зібрався у повному складі. В цьому часі на наказ командира «Маґури» «Байрака»-Ярослава Косарчина «Довбуш» провів у відділі наступні зміни: «Морозенка» скеровано перебрати командування вд.82 «Вітрогони» у сотенного «Тютюнника»-Андрія Марійчина, а командиром першої чоти повернули «Галайду».

До середини листопада 1945 р. вд.88 «Опришки» проводив невеликі бойові акції, рейдуючи теренами Долинського та Рожнятівського районів.

У грудні 1945 р. в командному складі відділу відбулись чергові зміни. На місце «Галайди», який відійшов на теренову роботу, командиром чоти призначено булавного «Мрію»-Павла Витвицького.

На вимогу командування «Маґури» всі сотенні отримали нові псевда, під якими подавали звіти, хоча у відділах вони послуговувались попередніми. Командир «Довбуш» для звітності прибрав собі псевдо «Дуб».

26 грудня 1945 р. відділ зробив засідку на велику групу енкаведистів, що вертались із арештованими із сіл Липа і Слобода Болехівська. Внаслідок тригодинного бою арештованих відбито. Ворог відступив, втративши вбитими 7 бійців і кількох пораненими.

На початку січня 1946 р. «Довбуш» перейшов із відділом на терени Болехівщини, де перебував до кінця місяця, переводячи невеликі бойові акції.

Наприкінці січня 1946 р. розпочався надзвичайно важкий період у діяльності відділу, який вороги намагались знищити повністю. Одночасно в цій ситуації чітко можна простежити командирські якості «Довбуша», довіру до нього стрілецтва, згуртованість та бойову майстерність відділу в цілому. Варто зазначити, що саме завдяки вмілому командуванню відділом у цьому часі вдалося зберегти особовий склад з мінімальними втратами. Про це мова піде нижче.

Вранці, 30 січня 1946 р., ворожий спецвідділ вийшов на заставу відділу на г. Лиса. Не маючи даних про чисельність ворога, розпочався відступ в гори. Щоб відірватись від переслідувачів, сотенний «Довбуш» залишив рій командира «Байди»-Івана Федорича для прикриття. Зайнявши зручні становища, стрільці утримували ворога понад дві години і тільки згодом долучились до відділу. Повстанці втратили в цьому бою двох стрільців вбитими, одного пораненого і двоє пропало безвісті.

В перших числах лютого 1946 р. відділ перейшов на г. Нягрин, де перебував на постої дві доби. Третього дня повстанці мали сутичку з ворожою групою, в якій загинув стрілець «Степ». Після цього «Довбуш» вирішив рейдувати з відділом через хребет Аршиця в район р. Мшана за с. Осмолодою, де мали підготовлене місце для постою із запасом харчів. Тут базувалися майже до кінця місяця.

Вранці, 26 лютого 1946 р., передні стійки повстанців, перебуваючи на постої під г. Стовба, помітили наближення ворога. Відділ відходить на гору та займає зручні становища для бою. «Довбуш» звернувся до стрілецтва: «Доведеться прийняти вирішальний бій. Або ми розіб’ємо їх, або вони знищать нас».

З метою дезорієнтації ворога, один рій, віддавши практично всі набої, йде в гору, прокладаючи дорогу по глибокому снігу. Решту відділу з «Довбушем», добре замаскувавшись, підпустили переслідувачів на віддаль менше 10 м. За сигналом командира стрільці відкрили сильний збірний вогонь з усієї зброї. Раптовість і сила удару спричинила великі втрати і панічну втечу ворога з поля бою. Повстанці за ворогом не погнались, оскільки не орієнтувались в кількості ворожих сил, які могли бути на певній відстані і відійшли в гори.

На початку березня 1946 р. відділ оперував в горах в районі р. Лімниці, будучи і надалі постійно переслідуваний ворогом. За цих обставин «Довбуш» робить засідку на горі біля присілка Кам’янець в околицях с. Осмолоди. Після двогодинного запеклого бою, в якому вирішувалась подальша доля відділу, ворожу групу в силі 70 бійців практично повністю розбито. Серед повстанців загинув чотовий «Мрія». Відділ розпочав рейд у Вигодщину. У часі рейду в районі хребта Аршиця від відділу відбився рій командира «Байди», який залишився прикривати відхід решти повстанців.

19 березня 1946 р. на г. Люта на зв’язок з тереновим провідником ОУН Вигодщини «Максимом» відійшов чотовий «Хмурий». Обидва загинули на пункті зв’язку несподівано атаковані ворожим спецвідділом. Наприкінці березня 1946 р., через зменшення командного та рядового складу відділу, командира «Довбуш» провів реорганізацію. З двох підвідділів створено один чисельністю 60 стрільців під його безпосереднім командуванням.

В подальшому, через об’єктивні обставини, чисельність відділу тільки зменшувалась. Станом на 13 червня 1946 р. відділ «Опришків» нараховував 48 стрільців.

В ніч з 3 на 4 жовтня 1946 р., в околиці с. Погорілець на засідці, влаштованій рейдуючою групою 215 стрілецького полку 82 стрілецької дивізії внутрішніх військ МВС, загинули сотенний «Довбуш», командир охоронного відділу «Бульба», ад’ютант «Юрчик», ройовий «Дорошенко».

Надалі команду над відділом «Опришки» перебрав ройовий «Байда», який очолював його до моменту демобілізації в липні 1947 р.

Тіло загиблого «Довбуша» привезли до рідного с-ща Перегінська, де виставили на пострах для інших. Де поховано тлінні останки героя – достеменно не відомо.
Ще за життя «Довбуш» отримав військовий ступінь поручника УПА.

Двічі Лицар Бронзового Хреста Бойової Заслуги від 01.02.1945 р. і від 22.01.1946 р.

Героїчний чин боротьби командира «Довбуша» і його славних «Опришків» в умовах партизанської боротьби тривав більше двох років. Він залишив яскравий слід в історії УПА Групи «Маґура». Пам’ять про них живе та пошановується і нині на теренах Карпат, де вони воювали.

Вічна Слава і пам’ять Героям!

Підготував завідувач
Історико-меморіального музею
Степана Бандери
Степан ЛЕСІВ

Share

Залишити відповідь