З історії пам’ятників Тарасу Шевченку на Прикарпатті

Перші пам’ятники Кобзарю

Тарас Шевченко є одним із символів України і всіх українців світу. Тому неодмінно там, де оселились українці, з’являлися пам’ятники цьому видатному поету і художнику. Вони були і є символом українства. Про історію їхньої появи розповів дослідник цієї теми, директор бібліотеки ім. О. Ольжича Олександр Кучерук: «Першим скульптурним зображенням Т.Шевченка стала робота випускника Петербурзької академії мистецтв, скульптора-українця Балавенського, який почав працювати над образом ще за життя поета з натури, а закінчив його вже після смерті Шевченка в 1862 році. Потім пам’ятник Кобзарю спробував зробити відомий російський скульптор Микешин, котрий знав Тараса Шевченка особисто. Він запроектував постать поета у багатофігурному пам’ятнику, присвяченому тисячоліттю Русі для міста Новгорода, але царська влада цього зробити не дозволила. До речі, пам’ятник Богдану Хмельницькому в центрі Києва виглядав би зовсім інакше, якби не фінансова скрута. За задумом Микешина, гетьмана мала оточувати багатофігурна композиція, у центрі якої знаходився б кобзар, котрому митець надав портретних рис Шевченка.

Хоч як це дивно, але перший пам’ятник Кобзарю було відкрито не в Україні, а в Казахстані (тоді він територіальне належав до Російської імперії). На півострові Мангишлак, де поет відбував покарання, 1881 року на напівкруглому постаменті встановили погруддя Шевченка. 1920 року пам’ятник було зруйновано, а 1927-го відновлено.

Перше погруддя, виконане з мармуру, з’явилось у садибі меценатки Алчевської у Харкові ще 1889 року. Готуючись відзначити 100-річчя поета, 1914 року в багатьох містечках і селах України, особливо на Західній Україні, було встановлено кілька десятків пам’ятників Шевченку, переважно це були погруддя чи невеликі постаті. Окремі з них, переживши десятиліття, вціліли і до наших днів у Коломиї, Косові, Вовчинцях, Надієві, Завадові та ін. Своєрідним пам’ятником Кобзарю були насипані кургани з великими хрестами на вершині.

А ось перший великий пам’ятник з’явився в Україні 1918 року в Ромнах, на території, що контролювалася більшовицькою владою. Автор – відомий скульптор Іван Кавалерідзе. Того ж року пам’ятники Шевченку було відкрито в Москві та Петербурзі (автори відповідно – С. Волнухін та Я. Тільберг). Але виконані вони були поспіхом із нетривких матеріалів і проіснували не дуже довго. У Ромнах пам’ятник було відновлено 1981 року у бронзі.»

Пам’ятники Т. Шевченку на Прикарпатті

Біля села Тюдова Косівського району височить стрімка величезна брила, повз яку, відділений лише вузькою смугою дороги, пропливає бурхливий Черемош. Це відома Сокільська скеля, яку оспівав у своїй поезії Ю. Федькович. Саме тут був перший, на нашу думку, обеліск на честь Т. Шевченка, про час спорудження якого дослідники сперечаються й досі.

Улітку 1899 року тут побував Богдан Лепкий, який у нарисі «На Сокільськім» залишив нам такий опис цього унікального пам’ятника Кобзареві: «А з-поміж тих безобразних, рукою природи тесаних брил, біліє одна висока і тонка, як стовп. То фігура пана старости.

І дивне диво! На найширшій гранці, на білому камені колюмни я прочитав великими чорними буквами витесані незабутні слова:

Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди,
Настане суд!

Не знаю, чи можна було вибрати краще місце для отих слів. Той вічний Черемоша шум та Сокільська скеля і зміст отих слів – то щось одно. Здаєся, що Черемош не шумить і не гуде, лиш грізно лякає світ судом, здаєся, що з верху Сокільського якийсь могутній голос кличе: «Схаменіться!» — здаєся, що ціла розгукана природа звіщає хвилю, коли «розкуються заковані люди – настане су-у-у-уд!» (Лепкий Б. Щаслива година. – Львів, 1901. – С. 125).

Б. Лепкий почав підніматися до пам’ятника Т. Шевченкові, але змушений був повернутися до брички, бо несподівано, як це звичайно буває в горах, почалася буря. Про цей обеліск письменник розповів у газеті «Діло» від 29 січня (10 лютого) 1900, а вдруге у журналі «Руслан» за 17 (30) березня 1901 року (ще раз повторив у номері за 29 жовтня 1913 року) і втретє – у своїй книжці «Щаслива година» (Львів, 1901. – С. 119-128).

Природно виникає питання: «Коли ж споруджено пам’ятник Т. Шевченкові на Сокільській скелі?». Нам вдалося встановити: між 1896 і 1899 роками. Таке припущення зумовлене тим, що 1896 року в статті «Сокільська гора» І. Левицький нічого не сказав про пам’ятник Кобзареві, мабуть монумента тоді ще не було. (Зоря. – 1986. – №10. – С. 199). Сокільський обеліск був першим пам’ятником Т. Шевченкові, бо погруддя В. Беклемішева було встановлено тільки восени 1900 року в Харкові у садибі Алчевських. Тут ще уточнимо, що обеліск на Сокільській скелі мав публічний характер, тоді як бюст у садибі Алчевських приватний.

Маємо ще одне свідчення сучасника. У 1911 році невідомий автор, який сховався під псевдонімом Наг Гиб, залишив нам такий опис пам’ятника: «Під скалою находиться обеліск, а на ньому виписані слова Кобзаря:

Борітеся, поборете!

З другого боку:

Схаменіться, будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Настане суд!

Автор пропустив рядок – «заковані люде», а далі додав: «Се дійсно була гарна і оригінальна думка ставити на тім місці обеліск і хотя він мікроскопічне малий в порівнянню до цілості, то однак робить враження» (Неділя. – Щ1.-№ 27-28. -С. 15).

Отже, на зворотному боці був ще один напис – «Борітеся, поборете!», що його не побачив Б. Лепкий, якому наближення бурі перешкодило уважно оглянути пам’ятник на Сокільській скелі. Пам’ятник було знищено під час Першої світової війни (за іншою версією – після неї). Залишалося ще розшукати фотографію пам’ятника Т. Г. Шевченкові на Сокільській скелі, що підтверджував би його словесний опис. І ось 4 грудня 1971 року «Прикарпатська правда» надрукувала репродукцію унікальної фотографії, а 16 липня 1988 року вмістила її вдруге. У 1990 році на цьому місці споруджено величавий пам’ятник Т. Шевченкові роботи Володимира і Василя Одрехівських. Наступний пам’ятник поетові на Прикарпатті з’явився навесні 1911 року в селі Вовчинці, тепер Івано-Франківської міськради, і був знищений під час Першої світової війни. Після її закінчення мешканці села відбудували його. У сучасному вигляді пам’ятник нагадує піраміду, складену з великих брил каміння, привезених із Делятина, і завершену хрестом (у роки застою хрест було знято). У верхній її частині вмуровані барельєф поета і дошка з написом: «В 50 річницю смерти Тараса Шевченка 1861-1911.

Учітеся, брати мої,
думайте, читайте,
і чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь!»

Це рядки «Послання» («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»), вперше опублікованого у лейпцігському виданні 1859 року і дуже поширеного на Західній Україні у рукописних варіантах, наприклад К. Климковича.

Одинадцятого серпня 1912 року в Надієві, теперішнього Долинського району, постав ще один пам’ятник Т. Шевченкові, за який селяни заплатили 3000 крон. Він схожий на вовчинецький з дещо іншим написом: «Тарасови Шевченкови в 51 р. смерти. Тов. «Січ» в Надієві. 1912». Публікуючи його фотографію, І. Труш додав до неї статтю «Шевченко в пластичнім світі» (Неділя. — 1912. — № 35). Видатний український художник так писав про подібні пам’ятники: «Улюбленим п’єдесталом стається конгломерат каміння, що має імітувати скали, а сюди вставляють портрети Шевченка.
Хрест на такім пам’ятнику не має ніякого змісту, бо не відповідає світській музі поета. Такі пам’ятники мають ще одну хибу: вони загально подобаються».

Ювілейний 1914 рік був дуже важкий для прикарпатців. Голод заглядав у вічі трудівників сіл і міст. Та все ж вони досить активно відзначили 100-ті роковини від дня народження Кобзаря.

Дев’ятого березня в Городенці на вулиці, що тепер носить ім’я поета, а 25 березня у Станіславі (на вулиці М. Грушевського) були відкриті меморіальні дошки. На останній читаємо «Кобзареви України Тарасови Шевченкови, 1814-1914», над нею був бюст поета роботи українського скульптора Г. Кузневича (знищений під час Першої світової війни. У грудні 1989 року тут встановили нове погруддя Кобзаря роботи М. Тимківа). У 1914 році ще одна меморіальна дошка з’явилася в селі Путятинцях Рогатинського району. На ній напис: «1814-1914. Великому народному Поетови Тарасови Шевченкови в 100-літню річницю його уродин вдячні громадяне Путятинець».

Дев’ятого березня того ж року в селі Сільці (Тисменицький район) споруджено пам’ятник Т. Шевченкові, дуже схожий до вовчинецького і надіївського. Знищений під час Першої світової війни, він був відбудований 1937 року, а у березні 1989 реставрований. Подібні пам’ятники були споруджені у селах Братишеві Тлумацького і Балинцях Снятинського районів.

Іншим шляхом пішли мешканці Коломиї й Косова: зібрали гроші на бюст Т. Шевченка і замовили його у відомих українських скульпторів. У Коломиї погруддя було відкрито 28 травня 1914 року в сквері Т. Шевченка, однак до наших днів воно не збереглося. Маємо тільки його фотографію. Косівчани висипали над Рибницею високий курган і встановили на ньому п’єдестал із бюстом поета роботи скульптора М. Гаврилка. Відкрили пам’ятник 19 липня 1914 року. Однак під час Першої світової війни монумент було пошкоджено, а після її закінчення «західні сусіди (польські шовіністи. – В. П.) …камінням обтовкли половину голови пам’ятника. Старалися ще залізними дручками видовбати мармурову плиту з підстави пам’ятника, – писало у 1926 році «Діло», – але це тим людям «західної культури» вже не вдалося, бо мармур не подався». У 20-ті роки за народні гроші погруддя вдалося відновити. Гуцульський каменяр М. Юсипчук виготовив п’єдестал (він стверджує, що виконав і погруддя), а художник А. Коверко – бюст поета. П’ятого серпня 1928 року монумент урочисто відкрили. На мармуровій дошці напис: «Тарасови Шевченкови. В столітні роковини уродин. Гуцульщина. 1814—1914—1928». До підніжжя пам’ятника поклали вінки: два дубові, з калини, терновий і «з всілякого роду збіж» – від читалень імені І. Франка у Москалівні та М. Павлика – у Монастирську (обидва села тепер у складі Косова).

Хотіли ще відкрити пам’ятник поетові у селі Дорі (тепер входить до Яремчі), але вибух Першої світової війни перешкодив цьому. Здійснили цей задум тільки 1964 року.

Іншою формою вшанування Т. Г. Шевченка були так звані Шевченкові могили, що їх висипали мешканці сіл Прикарпаття. Про спорудження однієї з таких могил зворушливо писав В. Стефаник: «Сипали другі села на пам’ятку – та і ми. Клопіт такий був, бо старі не пускали вдень сипати, бо робота в полі, а ми змовилися і сипали ночами: одні кіньми, другі тачками, інші лиш рискалями. Таку могилу висипали, як дзвіниця… Як ми її досипали, то світало… А старший син Маріїн виліз на сам вершечок та й так ладно говорив до нас, що з цієї нашої могили будемо дивитися на велику могилу на Україні (у Каневі. — В. П.), щоби ми були всі одної мислі. Дивився так дивно, начеб поправді на зорях бачив Україну. Потім ми повставали і співали… пісні» (Стефаник В. Твори, 1964. – С. 197).

На збереженій до нашого часу фотографії бачимо й самого письменника на такій могилі у селі Вовчківцях Снятинського району. Він стоїть на її вершечку поруч із синьо-жовтим прапором з піднесеними руками і промовляє до селян. Крім згаданої, маємо Шевченківські могили також у Туловій і Косові.

У міжвоєнний період в умовах польської окупації Західної України спорудили тільки декілька пам’ятників Т. Шевченкові, зокрема, у Стриганцях (1923) Тисменицького, Суботові (1926) Галицького, Балинцях та Устє (1934) Снятинського районів. Про останній із них досі писалося на основі спогадів, а, отже, не цілком точно. Однак із знайдених нами архівних документів і фотографії відкриття монумента можна відтворити його точну історію. П’ятнадцятого листопада 1933 року комітет будови пам’ятника Т. Шевченкові села Устя за підписами М. Ріпки (голови) і Д. Рожка (секретаря) звернувся українською мовою до Станіславського воєводства про «ласкаве уділення дозволу на будову пам’ятника Т. Шевченкові на громадській площі в селі Устє над Прутом. Проект пам’ятника роботи артиста різьбяра зі Львова Сергія Литвиненка залучуємо в 3-х примірниках», а також план громадської площі, де вже стояли пам’ятники тверезості й на честь скасування панщини 1848 року. Вісімнадцятого січня 1934 року воєводське управління (передаю у перекладі з польської мови) «затвердило запропонований проект спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Устє і дозволяє будівництво». Двадцять третього вересня монумент урочисто відкрили. На його відкритті був і С. Литвиненко – видатний український скульптор, творець знаменитих каменярів на могилі І. Франка у Львові. Пам’ятник поетові в Усті – другий твір (перший – А. Коверка в Косові), автором якого став професіональний художник, споруджений на Прикарпатті до 1939 року.

Влітку 1983 року серафинчани задумали до 130річчя від дня народження Тараса Шевченка спорудити пам’ятник Великому Кобзареві. За реалізацію цього грандіозного задуму взялися в серпні: створили ініціативну групу з найактивніших громадян села. До неї увійшли: Мулярчик Василь – голова, Бучовський Дмитро А. – заступник голови, Бучовський Дмитро М. – рахівник, Бабій Олексій – скарбник, Підобід Марія Сильвестрівна – секретар, а також Бережанський Василь, Блонський Роман, Гривул Ярослав, Жугаєвич Ярослав, Яшан Марія, Яшан Микола.

Наш краянин Василь Якимович, який працює в Києві, організував групу основних виконавців у такому складі: Кухаренко Руслан – архітектор, Сівко Віталій – скульптор, Нижников Анатолій – муляр-заготівельник.

Спорудити пам’ятник вирішили з сірого граніту, який треба було заготовити в Запорізькій області, а відтак вісім гранітних брил його, по кубометру кожна, перевезти в село. За цю роботу взялись Анатолій Книжников і Ярослав Гривул, і вже наприкінці 1989 року матеріали були в Серафинцях.

А тим часом організатори вишукували кошти на монумент. Зібрали з односельців і заколядували майже 25 тисяч карбованців, близько 15 тисяч внесли у фонд будівництва заокеанські краяни, зокрема Іван Матійчик вніс 10 тисяч карбованців, а Б. Білинський – 200 доларів.

Основними фундаторами пам’ятника стали колгоспи «Ленінським шляхом» і «Золотий колос», які вклали у спорудження монументу понад 60 тисяч карбованців. Всього на будівництво пам’ятника використано 1 мільйон карбованців.

Місцем для пам’ятника обрали пагорб коло церкви, щоби здалеку було видно нашого безсмертного Кобзаря.

Розміри монумента грандіозні. На чотириметровому п’єдесталі стоїть на повний зріст фігура поета такої ж висоти. Тарас Шевченко з лівою рукою на серці, із «Кобзарем» у правій, немов із Чернечої гори благословить наше село на мир і щастя в уже вільній, незалежній Україні.

Відкрили пам’ятник 24 серпня 1998 року, до сьомої річниці незалежності України.

Згодом на території області було споруджено чимало пам’ятників Т. Шевченкові – два у парку, що носить ім’я поета в Івано-Франківську (зберігся тільки один – погруддя роботи Й. Николишина), у Шепарівцях біля Коломиї (1969), Красноїлові (1946), але він не зберігся, тож 1952 року тут спорудили новий монумент. П’ятнадцятого серпня 1965 року в Шешорах відкрили погруддя Кобзаря роботи відомого українського скульптора і колекціонера І. Гончара. Поет М. Петренко присвятив цій події вірша «Ти з нами навіки». Пам’ятник відкрили всупереч волі влади, за що декого з учасників було покарано. У 1964 році до 150-річчя від дня народження Т. Шевченка були урочисто відкриті пам’ятники у Перегінську Рожнятівського, Шевченковому Снятинського і Торговиці Городенківського районів, у Яремчі тощо. До 175-річчя (1989) пам’ятники були споруджені у Воскресінцях Коломийського (роботи Г. і В. Римарів), Микитинцях Косівського (також твір родини Римарів), Кінашеві Галицького, Шевченковому Долинсього (скульптор – П. Сопільник), Іваниківці Богородчанського (скульптор – В. Вільшук) районів, меморіальна дошка з барельєфом поета на вулиці Шевченка в Івано-Франківську (роботи С. Топоркової), а у 1990 році – у Братківцях, Заболотові, Кінашеві, Радчі, Сопові та інших.

Нині меморіальна Шевченкіана Прикарпаття нараховує майже сто пам’ятників і меморіальних таблиць.

Коротка історія спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Бурштині

У лютому 1989 року ініціативна група обговорила питання про спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку з Бурштині. Вона потім стала осередком Товариства української мови. Було відкрито рахунок в Галицькому Агробанку 000702703 для збору коштів.

23 квітня 1989 р. на відкритому зібранні Товариства української мови обговорено питання про місце встановлення пам’ятника. Було поставлено пам’ятний знак на цьому місці і піднято національний синьо-жовтий прапор.

У вересні 1989 р. за ініціативою Ради Товариства української мови створений оргкомітет із представників різних громадських організацій і підприємств, в який увійшли: Пархуць Михайло, Паничевський Модест, Данилюк Орест, Яцків Микола, Німий Роман, Ціж Роман.

У березні 1990 р. освячено місце, де повинен стояти пам’ятник.

У 1990 році продовжений збір коштів на спорудження пам’ятника. Було зібрано біля 66 тисяч карбованців, які використано на виготовлення проектної документації, метрової моделі, часткової закупки бронзи.

За 1989-1991 роки Львівськими скульптурами було запропоновано три проекти пам’ятників, які були відхилені мешканцями Бурштина.

Після консультації з працівниками музею Тараса Шевченка села Кирилівки в жовтні 1991 року було попередньо домовлено з скульптором Анатолієм Кущем про можливість створення пам’ятника.
Лютий 1992року. Підписаний договір між головою Бурштинської міської Ради та київським малим підприємством «Світоч» про виготовлення в бронзі композиції пам’ятника, до якої входить фігура Тараса Шевченка і бандуриста.

  • Липень 1992 року. Силами працівників Бурштинської ДРЕС і будівельного управління споруджено фундамент під пам’ятник.
  • Серпень 1992 року. Підписаний договір між Бурштинською ДРЕС та Іршанським підприємством про виготовлення гранітних блоків для постаменту під пам’ятник. Вартість блоків – 7 мільйонів карбованців на той час.
  • Січень – лютий 1993 року. За рахунок Бурштинської ДРЕС перевезені гранітні блоки з Іршанська в Бурштин.
  • Лютий – квітень 1993 року. Додатковий збір коштів серед мешканців Бурштина і підприємств.
  • Травень – серпень 1993 року. Силами працівників Бурштинської ДРЕС споруджено постамент.
  • Жовтень 1993 року. Бурштинська міська Рада за клопотанням Петра Кульчицького і Ореста Чайківського заплатила 200 мільйонів карбованців малому підприємству «Світоч» за виготовлення пам’ятника.
  • Березень 1994 року. За рахунок Бурштинської ДРЕС привезена фігура пам’ятника Тарасу Шевченку з Києва в Бурштин.
  • 12 квітня 1994 року. Працівниками Бурштинської ДРЕС та монтажного управління ПТЕМ встановлено на постамент фігуру пам’ятника.
  • Червень 1994 року. Силами працівників МЖК висипаний курган і обдернований силами колишніх політв’язнів та пластунів Бурштина.
  • 30 червня 1994 року. Привезена фігура бандуриста з Києва в Бурштин.
  • Липень 1994 року. Встановлена на постамент фігура бандуриста до пам’ятника Тарасу Шевченку.

Активну участь в спорудженні пам’ятника Т.Г.Шевченку, особливо з благоустрою території, брали жінки з громадської організації Бурштина «Союз українок» і робітниці ПК «Прометей».

Майже п’ять років йшла громада Бурштина до знаменної події, до урочистого дня відкриття пам’ятника, яке відбулось 24 серпня 1994 року, в день третьої річниці незалежності України. Усіх присутніх з нагоди великого свята привітав голова Бурштинської міської ради Володимир Дикопавленко.

Марія Кульчицька,
методист Галицького райметодкабінету

Лідія Іванчук,
учитель Мединської ЗОШ І-ІІІ ст.

Share