1884 рік, серпень місяць. Наталія Кобринська підходила до справи організації жіноцтва з позиції лібералізму, прагматизму й плюралізму. Вона зібрала гурт молодих жінок (зокрема вчительку Емілію Нечай, Уляну Кравченко, сільських діячок соціалістичних поглядів Анну та Катерину Павликів з Косова) і переконала їх у необхідності створення жіночої організації, оскільки без участі жінок вищого класу ніякі зміни у суспільстві не будуть ні ефективними, ні довготривалими.
З ініціативи Кобринської жінки провели свою першу нараду і вирішили заснувати організацію у Станіславові, а не у Львові. Станіслав вони вибрали з двох міркувань – у ньому питома вага українського населення була вищою і не було ніякої жіночої організації. Кобринська не хотіла, щоб нова організація ідентифікувала себе з будь-якими помічними угрупованнями (консервативними москофілами, ліберальними народниками чи радикалами).
Жінки Станіслава, від найстарших до молодих, таких як Олена Кисілевська, з ентузіазмом вітали створення жіночої організації. Активну участь у її заснуванні взяв Іван Франко. Він писав оголошення і статті до української прогресивної газети “Діло”, рекламував перші організаційні збори. “Діло” надрукувало проект статуту, який затвердив уряд Австрії. Його було видано окремою брошурою, щоб ним могли користуватися жінки в інших містах.
8 грудня 1884 року Товариство руських жінок скликало перші загальні збори, на які прибуло близько ста жінок з усієї Галичини. На зборах були присутні представники світської інтелігенції і священики, але вони могли тільки слухати у сусідній кімнаті. Члени Товариства побоювалися, що присутність чоловіків у залі перешкоджатиме деяким жінкам вільно висловлювати свої думки.
Світський характер Товариства було підкреслено тим, що збори не почали молитвою. Головну промову про завдання Товариства виголосила Кобринська, яку пізніше було надруковано в альманасі Товариства “Перший вінок”. Кобринська твердила, що з огляду на невисокий рівень освіти загалу жінок література є найкращим засобом “засвоєння нових ідей людства”. Вона вважала, що священики та їхні родини є носіями нових ідей для всіх прошарків жіночого населення Галичини. Жінки, на її думку, мають бути обізнані з проблемами села та допомагати селянам вирішувати їх.
Станіславське Товариство спочатку планувало видавати журнал чи газету. Головним кандидатом на посаду редактора був Франко. Іван Франко надрукував широкий звіт про станіславські збори, а також промову Кобринської. Він присвятив Товариству поему. В ній геній знімає жінку з її п’єдесталу і наділяє її палким серцем та розумом, поставивши врівень із чоловіком.
Поема була пророчою алегорією співпраці між жінками і поступовими українськими чоловіками. Кобринська сприйняла її як свідчення того, що чоловіки підтримуватимуть жіночий рух без зайвого втручання у його розвиток. Чоловіки, в свою чергу, вважали, що їхні знання та досвід дають їм право визначити напрями та форми діяльності жіночих організацій.
Жіноча організація постала в той час, коли у Галичині назріли соціальні зміни, коли піднявся радикальний рух, “Просвіти” по селах здобували собі щораз більшу повагу й визнання та ставали базою для політичних партій. Хоч “Просвітами” часто керувало духівництво, вони інформували селян про політичну, соціальну й економічну ситуацію в Галичині. Кобринська керувала справами жіночого товариства у Станіславі, живучи у селі Снятинського повіту.
Повідомлення про альманах, прохання надсилати матеріали та грошові пожертви з’явилися у вересні 1885 року в “Ділі”. Альманах, за задумом Кобринської, мав три головні цілі: виховувати жінок, зміцнювати їхнє довір’я до організації, ознайомлювати зі статтями українських жінок із Російської імперії, установлювати солідарність усіх жінок українок. 1885 р.
Педагогічне товариство в Станіславі, де переважали українські радикали, запропонувало Кобринській, щоб Товариство руських жінок заснувало жіночу школу або бодай гуртожиток для його учасниць. Цю ідею підхопила близька співробітниця Кобринської, Емілія Нечай, яку в березні 1886 року обрали головою Товариства. Кобринська, хоч і не була головою, тримала руку на пульсі жіночих справ. Комітет зі збирання коштів на видання альманаху, який очолювала Софія Бучинська, зібрав більшу суму грошей, ніж сподівалися, і Кобринська захотіла видати кілька чисел “Альманаху”, а не одне, як було заплановано.
Завдяки клопотанням Олени Пчілки та Ганни Барвінок, Кобринська дістала запевнення, що жінки Наддніпрянщини надсилатимуть матеріали до друку в Галичині. Емілія Нечай у той час займалася справою будівництва гуртожитку для сільських дітей, які за браком шкіл у селах, могли вчитися тільки у місті. Частину грошей, зібраних на альманах, Товариство виділило на видання історії української літератури в Галичині Омеляна Огоновського, що мали використовувати як підручник у школах. Це підірвало видавничі фонди, і альманах вийшов тільки завдяки фінансовій підтримці Олени Пчілки.
Олена Пчілка запропонувала і назву – не жіночий альманах, а “Перший вінок” (вийшов 1887 р. у Львові). Зміст “Першого вінка” виразно свідчить, що це був витвір українських жінок – він втілив і силу, і слабкість колективної праці співробітниць різних політичних, географічних та вікових груп. Громадянство вітало появу “Першого вінка”. У ньому було надруковано вірші і прозу українських жінок, етнографічні матеріали та статті Кобринської з жіночого питання. Літературні твори відображали долю бідноти, зокрема жінок, та закликали читачів іти “новим шляхом”. Ця фраза, взята з вірша Кравченко, стала своєрідним гаслом жінок того часу.
Стаття Окуневської про народні звичаї, ілюстрована весільними піснями, привертала увагу до жалюгідного становища селянок. На сторінках “Першого вінка” читаємо образок із жіночого життя “Заробітниця” Анни Павлик. Отже, уродженка м. Косова, рідна сестра Михайла Павлика Анна протягом всього часу причетна до створення жіночих організацій, а саме “Союзу українок”.
Жіночі школи у Галичині не мали в своїх програмах грецької і латини, не було також іспиту на атестат (поза межами Австрії), й дівчата змушені були складати іспит приватно. Першою галичанкою, яка склала іспит на атестат зрілості (1885 р. ), була Софія Окуневська. Вона також була першою галицькою жінкою, яка закінчила медичні студії (у Цюріху 1894 р. та Кракові 1900 р. ), і першою лікаркою у Галичині.
Анна БОГДАН,
голова Косівської районної організації “Союзу українок”.
