Семий зошит нашої публікації, котрий містить вироби з дерева Юрка Шкрібляка з Яворова, розпочинаємо портретом того незвичайного робітника на ниві гуцульського промислу домашного.
Таке відзначенє самородного таланту тим більше узасаднене, що взори, котрий сей зошит в собі містить, представляють питомі помисли Шкрібляка, і що то одинокі шніцерські вироби в галицкой Русі, котрі відзначують ся так різкою і відрубною характеристикою.
Притім надає ся та публікація через те, що показує незвичайні вроджені здібности наших селян до витворення так дуже характеристичной питомой орнаментики, найбольше до того, щоби з личностію такою, як Юрко Шкрібляк, обдарованою талантом широкої скали, наших родимцев запознати і в той спосиб виразити єму заслужене узнанє.
З тої причини подаємо тут кілька чертов з життя Шкрібляка, котрий свідчить, що талант правдивий потрафит серед найбільших неприязних обставин життя визволити себе з тих оков, виобразитися, а навіть часто заяснити тою силою духа, котра знаменує вибранців.
Юрко Шкрібляк родився 1823 р. в селі Яворов коло Косова на Покутю. Родичі єго були убогі, працювали в поту чола на маленькому окрайку нужденной горской ролі.
В літах дитинячих помагав Юрко родичам ґаздувати, а позаяк в тот час школа народна в Галичині, з причини, що верстви пануючі о просвіті народа і думати не гадали, дуже рідким явищем була, тож і Юрко не мав спосібности учитися в школі, і єще до тепер ані читати, ані писати не навчився. Отець Юрка, котрий занимався в вольних хвилях боднарством найпростійшим, не міг йому подавати ніяких всказівок, котрі би помогли в молодому і бистрому умислі розвивати понятіє краси і розбуджувати замилуванє до шницерства, котрому познійше Юрко з молодим запалом віддався. Отже молоді літа єго зійшли коло ґаздовства, а тілько в вільних хвилях пробував він різьбити в дереві звичайним козиком (ножом складаним, котрого уживаєс до краяня хліба); се була єго єдина улюблена розривка.
В р. 1842 взяли Юрка до войска. При Уланах, котрі під тот час стояли на Уграх, відслужив Юрко капітуляцію; в р. 1849 брав у ділі в угорській війні. Коли повернув домів, відозвалась в нім вроджена, а до тепер притишена жажда до занятя шницерского. Тож передовсім зладив сам собі токарню, на котрій точив поєдничі грубші приряди, барилочки та куделі. Напсовав він не мало дерева, а надто висміювали єго і сусіди, що змарнував кілько ринських на закупно того дерева. Шкрібляк витримав мимо того в своїм замірі, а небавом заімпонував сусідам незвичайною зручністю в роботах і оригинальнистію оздоб, котрі його виробам надають таку милу для ока і вдячну простоту і цілком відрубну, тілько його виробам властиву характеристику.
Тож і небавом уважали Шкрібляка свої за справдешного майстра, а єго вироби: барилочки на воду і горівку, куделі, табачниці, скриночки, ракви (ящики на масло і сир), фляшки, порошниці і інше найшли великій попит у сторонніх селян та по ярмарках. Місцевий священик і старші ґазди повірили єму відреставрованє старого олтаря в церкві Яворівскій, а заразом приоздобленє деяких церковних прирядів. Сю роботу викінчив Юрко з правдивим артизмом, і від того часу вславив ся яко першій шницар в тих сторонах. Дуже малі зиски матеріяльні, який Шкрібляк потягав з праці, котра вимагала надзвичайной терплячости і старанности, спонукали єго віддатись наново газдівству; інакше не був би міг виживити себе, не то родини. Тож від тепер віддавав ся він шницерству тілько доривчо, а помимо того видно в єго виробах свободу і богацтво фантазії, котрий правдивий талант цінують.
Шкріблякові тепер звишь 60 літ, коті в тяжкій праці пережив. Недобачає він уже так дуже, що тілько при помочи сильних шкель працювати може, а мимо того не тратить запалу до свого ремесла, в чому єму син його Василь помагає, котрий одідичивши по вітцю талант, оказує незвичайні здібности в заводі шніцерскім. Скриночка (табл. ІV.), виконана Василем, стверджає нашу надію на здібности молодого робітника.
Подавши тут кілька черт з житя нашого самородного артиста, перейдемо тепер до оціненя характеристики мотивів орнаментальних, уживаних Юрком Шкрібляком до оздоби виробів шницарских. На увагу в роботах єго заслугує передовсім се певне зрозумінє і почутє правил орнаментаційних в застосованю до декорацій площини. Видимо отже, що оздоблюючи якій небудь предмет, розділяє він площину, до оздобленя призначену, передовсім на поля, котрий околює геометричними фигурами. Фигури ті суть або кода, поділений луками на рівні части, – пр. покривка ящика (табл. І.), денце барилок (табл. ІІ.) – або квадрати і простокутники, в котрих инші фигури геометрично начертані, як пр.(иклад) оздоби на фляшках (т. ІІІ), на барилочці (табл. ІІ.), на боклаку (т. V), на хресті (табл. VІІ) – або ті фигури геометричні суть замкнені луками повколистими, як се бачимо на валковатій части ящика (табл. І.), на барилочці (т. ІІ.), скринці (т. ІV.), або дашками з линій простих, як в горішній части хреста (т. VІІ.).
Посеред тих ріжнородних фигур геометричних знаходимо майже завсігди, яко характеристичний мотив орнаментальний, хрест рівнораменний у ріжнородних формах. І така суть там хрестів з раменами, представляючими трикутні клини, вершками до себе приближені, так звані руски хрести (візантійскі) – або хрести, зложені з пяти квадратів, – дальше хрести о рівних раменах простокутних, у котрих кожде рамя становить для себе хрест – або хрести трираменні рівної довгости із рівнобіжучими раменами, в кінці хрести зложені з пяти різних розет, сполучених з собою короткими палочками.
Дальшим характеристичним мотивом суть ряди різьблених раутів романських, котрі будь то в формі вижолобленій, будто вистаючі знаходять ся межи геометричними фигурами. Пр. на покриві ящика (табл. І.), на денцях барилочок, не менше на барилочках самих, на фляшці і келишку (табл. ІІ. ІІІ.), а передовсім на орнаментації, котра оздобляє хрест, видимо незвичайно красно вирізьблені раути вижолоблені (табл. VІІ.).
Дуже характеристичним єсть також мотив, ужитий Шкрібляком до оздобленя округов, котрі творять плоскій орнамент, або околюють предмет круглий. Той орнамент, о визначних ціхах, знаходимо на индійських різьбах деревяних; складають єго листки, вижолоблені мов човенця в формі подовгастої кропки; ті листки зоставлені побіч себе. Они творять або один ряд, як се на денці ящика (табл. І.), чарки (табл. VІІ.) видимо; або два ряди на переміні поуставлянь, як на фляшці і келишку (т. ІІІ.). Там, де треба було оздобити площину вузку, просту а довгу, ужитий орнамент з листків, уложених симетрично по обох боках головної поєднуючої осі, як пр. на боклаку (табл. V.), на скриночці (табл. ІV.).
Крім тих різьблених мотивів, уживає артист до оздобленя – розет гладких з дерева, рогу, кости або металю, с. є. з жиліза або мосяжу, котрі в формі цвяшків або гузиків, найчастіше побіч себе в ряд уставлених, околюють різблений орнамент. Того рода оздоби видимо на шийці фляшки на бічних валковатих площинах боклаку і чарки, а також і на скринці (табл. ІІІ., ІV., V., VІ.).
Кромє різблених оздоблень знаходимо на виробах Шкрібляка також оздоби з дроту мосяжного; дріт той скручений спірально, або гладкий, вбиває ся в ровець витятий, котрий становить контур фигури. Мотива оздоблень з дроту знаходимо передовсім в богатому взорі на окладці сего зошиту, також на чарці (табл. VІ.), топірця і палици (табл. ІХ.), вкінци на ложиску ручниць (т. Х.).
Єще один спосіб оздобленя знаходимо в виробах Шкрібляка; єсте се именно орнамент з фигур геометричних, різьблений дуже плитко на площинах гладких, звичайно або фарбою зачернений, або випалений, як куделя (табл. УІІІ.). Око знає, яке часто в виробах Шкрібляка находимо, носить також на собі знамена переважно орнаментальний.
У всіх тих оздобах видимо велику творчість і богацтво мислі; творчість таку велику, що рідко коли, а майже ніколи, не надибуємо двох предметів той самой величини і того самого взору. Крім того визначають ся вироби Шкрібляка не тілько хорошими оздобами, але часто незвичайно красною і шляхотною структурою, як пр.(иклад) взір келишка (табл. ІІІ.).
Подалисьмо повисче тілько головий знамена, цехуючи орнаментику, уживану Шкрібляком. Однако взори, в сім зошиті уміщені, виказують богато єще черт, котрий за звичайний мотива мож уважати. Представляють они докладно незвичайний талант нашого людового шницаря і невичерпну творчість єго фантазій.
Рисунки суть зроблені з оригинальних виробів Шкрібляка п. Валеріяном Крицінським, професором гімназії в Коломиї. – Коли увзгляднимо, як се трудно віддати рисунком таку делікатну орнаментику з правдивою докладністю, то належить признати, що праця безінтересовна п. Крицінського була дуже великою; одиноким поводом до того трудного предпринятія було для нього велике замилуванє артизму і горяча любов до виробів краєвих. Тих кілька слів щирої вдячности, яку складаємо тут п. Крицінському, нехай виражать правдиве узнанє за єго шляхотну поміч в праці, піднятої для добра краю.
В поданих дотепер рисунках наших публікацій представилисмо численні взори гафтів, тканин, виробів цераміки, з металю – тепер подаємо взори виробів шницерских, виконаних з дерева. Ряд той взорів праці артистичної нашого люду може вже в цілості своїй становити неначе образ єго умислового розвою, понятого зі становиска артизму, тож в дальшім тягу мусимо доповнити тілько представлення части промислу домашнього взорами з инших сторін Руси, відріжняючих ся відмінною характеристикою мотивів, або відрубною техникою в виконеню предметів.
Тож цілість тих богатих взорів і орнаментації в виробах промислу домашного, котра нам дає міру артистичного розвою люду нашого, можемо назвати визначною артистичною мовою людовою. Затям взори ті, котрими наш нарід, застосовуючи їх до ріжнородних виробів, так вдячно промавляє, треба конечно яко мову єго творчих здібностей з найбільшим поважанєм виховувати, і від всяких впливів, котрі би її зранити могли, охороняти. Таж видимо виразно, що помимо незвичайно непріязних обставин, помимо, що від довшого часу ні звідки не вспирано того, народови рускому вродженого артистичного замислу, мова та не завмерла; а перші, навіть дуже скромні стараня, аби розбудити замилованя в тому, що своє, оживили занятіє домашнім промислом і розбудили віру в животність того промислу в широких кругах нашої суспільности. Она зрозуміла, що в виробах промислу домашного лежить традиція народного артизму цілого народу, що та традиція не тілько взори артистичні переховує, але і ріжнородну технику, уживану при виконаню предметів, форм машин і прирядів, а навіть приряди самі.
Творчість народу руского є незвичайно ріжнородною і замаючою: богацтво взорів превелике; кожна сторона, а навіть майже кожда місцевість, має свої відрубні взори, уживані в гафтах вишиваних на білизні, в формі і крою одежи і ріжнородних тканинах. Таку ріжнородність і богацтво мотивів орнаментальних находимо в людових виробах церамичних, металевих і деревяних. Всюда в них та сама оригінальність, котра становить ціх індивідуальности народної. Єсть се звичайною проявою, що первісті типи житя і культури переховують ся найдовше в гірских сторонах, далеко від всякого космополітичного стремленя. Тож і у нас гніздо, в котрім найбільше заховали ся артистичні традиції орнаментики родимой, котра знаменує народ рускій, суть сторони гірскі і підгірє вздовж Карпат, а іменно Покутє а з ним і країна гірска, замешкана гуцулами. Мимо того не дасть си заперечити, що ті самі або дуже східні ціхи артистичні в виробах домашних проявляють ся виразно і різько також по другій стороні Дністра, т.є. на Поділю, а дальше на Волині і Україні. А хотяй гафти тих сторін, як і тканини, вироби церамічні і пр. оказують малу рожницю во взорах під взглядом красок, уживаних форм і застосованя орнаментики, то все ж кто не буде мати спосібності близше артистичну сторону виробів промислу домашного селян на Руси в загалі студіювати, мусить пізнати, що передовсім в мотивах орнаментальних, котрий в ріжних сторонах Руси подибуємо, проявляє ся певна спільність в характеристиці орнаментів всюда в сторонах заселеним народом руским, званим також малоруским. А замешкує він повисше сторони Карпат по Припеть і Задніпрянську Україну, і різнить ся різко мовою і обичаями від так званих Велико-Росів, котрих він називає Москалями. Спільности межи мотивами малорускими а мотивами орнаментів у Велико-Россів нема ніякої; а ще більше ріжнить ся від малоруских мотивів орнаментика, котра доперва в наших часах появилась в Россії, оперта на мотивах чисто візантійських; та орнаментика немає вікової традиції за собою, чим і ріжнить ся від орнаментики в виробах домашних руского народу.
Тут мусимо досадно заперечити твердженю декотрих німецких писателів, будьто би орнаментика народу малоруского мала характеристичні ціхи в спільній орнаментиці, званій россійскою або велико-рускою. Таке твердженє свідчить о незнакомости індивідуалізму народів, свідчить також о недостаточном ізслєдованю, і походить оно в части з мильних поглядів, котрі ідентифікують границі політично-територіальні держав з границями, означеними народами і етногафічними властивостями.
Зіставленю цілого ряду взорів орнаментальних показує довідно, що мотива орнаментальний селян малоруских від Карпат через Підгірє, Поділє, Волинь і Україну аж поза Дніпро, дадуть ся звести до певних спільних мотивів, під час коли взори великорускі відзначуються зовсім відрубним пятном, так як і язик великорускій зарівно незрозумілий для Українця як і для Гуцула. Що до відрубності язиков Русинів, досить всказати на таку повагу в світі науково-лінгвістичнім, як знаменитий ювилят професор Фр. Миклосич, котрий в своїй порівнявчій граматиці язиків славянських від першого виданя того монументального діла, ставить язик малорускій яко цілком відрубний в рівному ряду з другими язиками совяньськими. Відрубність та не єсть невідома тим, котрі мали спосібність приглянутись об’явам духа україньського, висказаних в творах поетичних писателів таких, як Шевченко і інші, котрих язик і форми поетичні нічим не ріжнять ся від язика і форм Гуцулів буковинських і поета руского Федьковича, а натомість відбивають різко від мотивів духа велико-руского. Маємо надію, що колись і на поли красоти формальної якійсь Миклосич естетики ученим Німцям доведе ту визначну відрубність, котра виникає з індивідуальних властивостей мало-руского народу, а наше видавництво буде тогди тішитись заслугою, що достарчає автентичних матеріялів для таких дослідів.
1883 р.
Від редакції. Висловлюємо щиру вдячність правнучці Ю.І. Шкрібляка Ганні Соколовській з м. Косова, яка запропонувала нам передрукувати матеріали з австрійських видань та світлину з власного архіву.
Примітка: зважаючи на актуальність змісту для наших теперішніх українських часів, упорядник максимально адаптував особливості тодішнього тексту до сприйняття сучасного читача, – М.Ч.
