Моя творчість розпочалася з юного, ще раннього шкільного віку. Пригадую, це був десь третій клас. Шевченківські дні. Я на сцені. Виконую пісню «Тече вода з-під явора» з однокласницею Галиною Харук. Потім, на День захисту дітей, у Верховині виконував пісню «Зоре моя вечірняя» – аж тремтів весь від переживання.
А згодом у моєму житті було ще дуже-дуже багато пісень на слова Кобзаря, і віршів. Часто на завершення різних заходів, присвячених Тарасу Шевченку, я виконував «Заповіт», сам, акапельно, одного разу – з криворівнянським хором. Тобто творчість Шевченка супроводжувала мене на моїй творчій дорозі із самого дитинства. Саме з його творчості, яка просякнута любов’ю до рідної української землі, бере початок і моя любов до пісень про рідний край.
На творчому звіті з нагоди 200-ліття Тараса Григоровича Шевченка, що відбудеться в Івано-Франківську, я буду співати пісню Олександра Осадчого на слова Юрія Рибчинського «Шлях до Тараса». Вперше цю пісню про нашого українського світоча, легенду української літератури, людину, котру знає весь світ, виконав Василь Зінкевич.
Я не люблю пафосу, але Тарас Шевченко – це, справді, та людина, котра щиро і самовіддано вболівала за Україну, як кажуть, за її честь, за славу, за народ. Мабуть, жоден українець за все життя не зможе збагнути того, що розумів, відчував і переживав у відношенні до свого рідного українського народу і до своєї щедро-квітучої землі Шевченко. Недарма його називають Пророком. Минуло вже стільки часу відтоді, як він жив і творив, але чи не кожен його поетичний рядок залишається актуальним і сьогодні. Нам треба доростати до Шевченка і все глибше пізнавати його творчість.
Ми десь трохи забуваємо його заповіт «Чужому научайтесь, але й свого не цурайтесь». Нам треба повертатися до свого, рідного, українського. Більше слухати українських пісень, розмовляти українською, незалежно від обставин. Я досить часто буваю в Києві і, на жаль, у громадських місцях нашої столиці більше доводиться чути російську. Людина повинна бути несхитною як на творчому шляху, життєвому, так і на шляху утвердження своєї держави.
Я працюю не тільки у РОМЦ відділу культури, а й у Криворівнянській школі. Готую дітей до участі в різних пісенних фестивалях. Здебільшого, ми вчимо з ними українські народні пісні, бо я не раз пересвідчився: яка сила української пісні. Пригадую, на одному корпоративі, де були присутні і росіяни, я виконав «Черемшину» і «Верховино, світку ти наш», акапельно – все, це був аншлаг!
Орест Князький,
поет-пісняр,
с.Білоберізка
