І зійшла її яскравая зоря

МаріАнна Гавриш — співачка, продюсер проекту «Музика і лід», донька народного артиста України, композитора Остапа Гавриша.

МаріАнна Гавриш народилася в м. Косові Івано-Франківської області — центрі гуцульського мистецтв а, сповненого особливою енергетикою творчості видатних митців. З раннього дитинства батьки прищеплювали їй любов до музики, поезії, декоративно-прикладного мистецтва, повагу до рідного краю, його людей. Разом з мамою вони були першими слухачами пісень композитора, його критиками і його натхненням. Мелодійн а музика тата, на стінах картини близького родича відомого художника Геннадія Малявського, вироби з дерева, посуд з глини для щоденного вжитку, ткані верети і ліжники на ліжках, вишиті мамою подушки, серветки, скатертини, в’язані бабусею гуцульські капці і кептарики, дерев’яна хата, дідусеві кам’яні мости, бабусин гарний голос і діда добрі справи для людей — музей нового життя, фундамент, з якого розпочався шлях МаріАнни Гавриш.

У 5 років батьки віддали її вчитися у клас хореографії, в 6 — на фортепіано, а згодом — бойове мистецтво карате-до. В домі композитора постійними гостями були артисти, колеги —  Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Павло Зібров, Віктор Шпортько, Ольга Добрянська та інші.

Вже з ранніх років МаріАнна знала «закулісне» життя, тонкощі, важкий труд артистів. За лаштунками сцени був другий дім, де жила пісня, через призму якої відкривався світ. МаріАнна Гавриш мала прекрасне дитинство, сповнене любові батьків, дідуся і бабусі.

Закінчила школу з золотою медаллю, була активним діячем громадського шкільного життя. Перший вихід на сцену відбувся у 1999 р. у Палаці «Україна» на гала-концерті Віталія та Світлани Білоножків «Мелодія для двох сердець». У дуеті з татом вони виконали пісню «Шануймо батька, шануймо матір» (із мюзикла «Хвала Всевишньому» — 10 Божих Заповідей), що стала символічним кредом у повсякденному та сценічному житті співачки. Після виступу у Палаці «Україна» поїхала у концертний тур разом з батьком та артистами, що стало доброю практикою у спілкуванні з публікою. Виступи проходили у великих містах і селах, на великій сцені й у малих залах, де температура часто була нижче нуля, а зали переповнені щирими глядачами. Перші оплески, перша критика, вдячність і оцінка глядача стали початком життя на професійній сцені.

Після закінчення школи МаріАнна Гавриш разом з батьками переїхала жити до Києва. Вступила в Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв, яку закінчила з червоним дипломом за спеціальністю «менеджер зовнішньо-культурних зв’язків». Паралельно займалася вокалом і продовжувала концертну діяльність. Саме під час навчання МаріАнна відкрила в собі здібності доброго організатора, менеджера.

Вона стала директором Всеукраїнського фестивалю миcтецтв «Карпатські зорі», була організатором класичної світської вечірки від народного артиста України Фемі Мустафаєва, організатором сольних концертів Остапа Гавриша у різних містах України. Після навчання продовжила займатися творчістю та працювати разом з батьками. У 2012 р. МаріАнна Гавриш стала продюсером Першого українського проекту «Музика і лід» — Бенефісу композитора, народного артиста України Остапа Гавриша та феєричного льодового шоу театру Дмитра Дмитренка у Палаці спорту в Києві. У проекті брала участь також як ведуча у прямому ефірі разом з Тімуром Мірошниченком та як співачка. «Музика і лід» став проектом, яким займається і сьогодні, готує продовження і тур по Україні, а також нові форми проведення концертних заходів.

МаріАнна Гавриш є також організатором святкової вечірки «Подаруй мамі свято», присвяченої Міжнародному дню матері, у програмі якої беруть участь артисти української естради, школи українського балету, а також артисти фігурного катання.

У творчому доробку Марі-Анни Гавриш є майже 20 пісень. Серед них — «А я Хрещатиком пройдусь», «Ожини», «Побачення», «Вернись на Вкраїну, сопілко», «Великодній дзвін», «Однокласники», «Закувала зозуленька» та інші.

МаріАнна Гавриш бере активну участь у публічному житті, зйомках на телебаченні, виступах на радіо, у живих концертах в містах України і за кордоном.

На даний момент МаріАнна Гавриш працює над піснями до нового альбому, готує програму для сольних концертів та молодіжних вечірок, займається власним продюсуванням та продюсуванням кількох проектів.

— МаріАнно, на ниві української пісні всі знають вашого батька, відомого композитора Остапа Гавриша, який своїми піснями заслужив визнання народу. І саме визнання не підкуплене, а навпаки — через труд і, безперечно, щиру любов до людей. Що спонукало вас нести пісню і взагалі обрати для себе такий шлях?

— Насамперед — це покликання, яке присутнє в кожної людини. З дитинства я жила в оточенні людей саме з музичної, творчої сфери. Щодня чула звуки фортепіано, татові пісні, мелодії, у нас часто гостювали друзі-артисти, мене брали на концерти, а їх було багато: це період гастролей мого батька з Іво Бобулом, Лілією Сандулесою, Павлом Зібровим, Назарієм Яремчуком, ансамблем «Смерічка» та іншими. Так збагачувався мій світогляд і вже тоді я знала, що не зможу жити без сцени і музики загалом.

—  Але ж наскільки я знаю, вперше на сцену ви вийшли не так і рано, вам було 12 років, а переважно діти до такого віку мають десятки дипломів з різних конкурсів і фестивалів.

— Я собі ніколи не ставила за мету з кимось конкурувати, змагатися за перші місця. У мене одна мета на сцені була і є — вийти і донести до слухача пісню. Це основне завдання кожного артиста! І більшої нагороди для мене не існує, як переконати глядача словом, музикою, виконанням.

— В одному з інтерв’ю ви розказували, що ваш батько дуже вимогливий під час репетиції, від нього навіть плакати можна… Швидко миритеся?

— Я дуже добре розумію тата, бо у нього перед людьми тепер подвійна відповідальність. Тато ніколи не випустив би мене на сцену, якщо б я була не підготовлена, тому переді мною він ставить завдання як перед професіоналом, а не дочкою. Ми дуже добре ладимо, завжди радимося, обговорюємо кожну ідею, прислуховуємося один до одного.

—  Ви і ваш батько творчі особистості, відтак складні характером за натурою. Яку роль в сім’ї відіграє мама?

— Я не уявляю життя і тим більше свого творчого росту без мами. Мама — добрий критик, має великий досвід у співпраці з артистами, організації масштабних проектів. І все ж таки, як і кожна мама, не обманить, не підставить, а шоу-бізнес, і зрештою наше життя — дуже жорстоке: не завжди тебе зустрінуть зі щирими обіймами…

— Але для того, щоб «виживати» у такому бурхливому середовищі, потрібно десь черпати сили і натхнення…

—  Безперечно. Я родом з мальовничого гірського краю, славного на весь світ своїми митцями міста Косова. Там і черпаю те натхнення, коли приїжджаю зі столиці. Поруч хати ліс, через дорогу — швидка Рибниця, і в самому повітрі відчуття спокою, певною мірою і духовності, рівноваги. Найбільше люблю осінь в Карпатах. Вона надихає на творчість. Уже через декілька днів, будучи вдома, я починаю писати прозу, замальовки до моєї майбутньої книжки (сміється) про життя гуцулів, їхній духовний світ, традиції і безперечно, — велике почуття любові.

Уривок: «Карпати — це та казка, де лише музика широкого неба, подих лісів і дорога, яка ніколи не закінчується, а відкриває нам все нове й нове розуміння життя. Карпати… не штучні, не з поліестеру, не комп’ютерна графіка. Карпати — завжди по-осінньому гарно зодягнені, завжди зі смаком! 3 700 квадратних кілометрів маленького українського раю на Землі».

— Як ви підходите до вибору репертуару, чи є місце і гірської тематики?

—  Я обрала для себе своєрідний стиль у музиці — сучасні ритми, мелодійність пісні і гуцульські мелізми. Насамперед стараюся підлаштуватися під так званий «формат», і зрештою внести щось своє, не подібне до всього «фабричного», що ми чуємо зі ЗМІ. Зізнаюся, це нелегко, так як ти вносиш щось нове, а це відповідно — певні зміни, непроторенний шлях, повний несподіванок: як хороших, так і не дуже…

Таким чином я формую своє «музичне обличчя», і не зважаючи ні на що, несу українську пісню і хочу, щоб її співали по всьому світу, як молода, так і зріла публіка, бо мистецтво не має ліку в роках, воно або є, або його немає.

— Це пісні, які пише ваш батько?

— Так, музику пише Остап Гавриш, бо саме він добре відчуває гуцульські інтонації. Добрим прикладом є пісня «Ожини» на слова поета Богдана Томенчука. В ній гармонують і гуцульські мелодійні звороти, і текст, й інструментальний виклад аранжування, що краще звучить саме з живими музикантами в концерті. Більше того, у постановці на льоду минулого року в Палаці спорту на бенефісі Остапа Гавриша та льодового театру Дмитра Дмитренка чемпіон Європи з фігурного катання В’ячеслав Загороднюк дуже влучно відтворив ці гуцульські «ходи», створив образ і передав характер пісні. І я можу сказати, що я на правильній дорозі у своєму стилі, бо, як нам відомо, фігурне катання — досить складний вид спорту і під будь-яку музичну композицію не станцюєш, а тим більше не передаси зміст пісні.

— МаріАнно, розкажіть більше про цей концерт.

— Це проект «Музика і лід» — вдале поєднання творчості композитора Остапа Гавриша та льодового шоу театру чемпіона Європи, багаторазового чемпіона України Дмитра Дмитренка. Це втілена мрія мого батька ще з 1994 року. Тато прагнув, щоб наші славні фігуристи виступали під супровід української пісні і таке поєднання ми реалізували минулого року у Києві в приміщенні Палацу спорту за участю відомих артистів української естради і кращих фігуристів України та гостей з-за кордону. «Музика і лід» — неодноразове дійство, воно має своє продовження. Цього року прикарпатська публіка матиме змогу побачити його в Івано-Франківську на льодовій арені. Музика невичерпна, мистецтво фігурного катання не обмежується однією постановкою, тому надалі шанувальників чекатиме багато нових пісень, інструментальних композицій Остапа Гавриша та неочікуване феєричне шоу від Українського театру на льоду Дмитра Дмитренка.

— Чи не складно особисто вам поєднувати роль ведучої і співачки в одному концерті такого масштабу?

—  Моя місія на цьому не закінчується (сміється), адже попри це я займаюся продюсуванням й організацією проекту «Музика і лід». За фахом я — менеджер зовнішньокультурної діяльності, тому до роботи я підходжу фундаментально. У нас створена команда, яка працює над кожним завданням, залучені професіонали і фірми, які працюють в день концерту, а робота на сцені — це, напевне, той дар від Бога, який я несу людям і не підводжу їхні сподівання.

— Над чим тепер працюєте?

— Зараз я готую свій перший альбом, дописую пісні, особливо не спішу, бо прискіпливо відношуся до цієї роботи. По кілька разів переробляємо, щоб отримати бажаний результат. Багато виступаю в Україні, інколи запрошують за кордон. Найбільше люблю таке спілкування з публікою — живе, без записів, плюсових фонограм. Яке щастя бачити радість в очах людей, коли вони розуміють сказане у пісні.

— Нещодавно ви стали фіналістом телевізійної програми «Фольк-мюзік», а відтак і радіоконкурсу «Наша пісня року». Що спонукало вас взяти до репертуару народну пісню, адже пісень для вас написано багато?

— Кожен співак повинен мати у своєму репертуарі народну пісню. Це наша пісенна основа, частка історії української музичної культури. Це те ж саме, що не знати свого роду і національного походження. Я так полюбила пісню «Закувала зозуленька», що, буває, просто наспівую собі її для підняття настрою. Мелодійність, співучість, душевність і зрештою — слова, які є сучасними для нашого молодого покоління. Хоча зроблена обробка, але щоразу я по-новому бачу її виконання (співає).

— У якому стані зараз українська пісня? Чи хоче її чути пересічний слухач?

— Українська пісня, як золото у лісі, щоб його побити, треба знайти. Щоб почути українську пісню, потрібно налаштувати хвилю українського радіо чи телебачення, чи в потрібний момент включити той чи інший канал, коли зазвучить українська пісня. На жаль, для загальної маси населення — це рідкість, або «не формат». Тому найкращий вихід — приходити на живі концерти, чути українського виконавця, бо кожен артист завжди має щось нове запропонувати слухачеві.

— Що би ви побажали нашим читачам у Новому 2014 році?

— Дорогі українці, шанувальники української пісні, я зичу вам міцного здоров’я, позитивних емоцій, доброго оточення, творчості в душі, щирих друзів і колег. І як кожен зі своїх виступів завершує Остап Гавриш, я повторю: «Живімо для добра, живімо для краси, бо вже пора, давно пора».

Інтерв’ю вів Петро ГАВУКА

Share

Залишити відповідь