Пісня, поезія, п’єса, що витримали випробування часом, стають класикою й проходять крізь завісу часу, даруючи радість усе новим і новим поколінням.
Цю життєву аксіому можна віднести й до Гуцульського самодіяльного театру с. Красноїлля. Бо 28 серпня минає сто років, як на сцені Чорногірського двірка в тоді ще Жаб’ю-Слупійці гуцули виступили з п’єсою польського письменника Ю. Коженьовського «Верховинці», яку на українську переклав М. Овсіянович. І, що приємно, що й сьогодні театр, незважаючи на пережиті випробування, радує всіх поціновувачів театрального мистецтва.
У сучасному театрі грають нащадки перших акторів. Так, нині головну роль – Антося Ревізорчука, виконує Р. Сінітович – правнук М. Сінітовича, котрий першим її виконав, ще до П. Шекерика-Доникового. Ще один його правнук, В. Сінітович, та внук В. Сінітович теж грають у цій п’єсі, до речі, останній є ще й художнім керівником цього театру. Також П. та О. Шпитчуки, І. Шипчук, М. Петросеняк, М. Дідушко, Г. Пігуляк (Лаб’юк) – все це нащадки перших учасників та меценатів Гуцульського театру, котрі нині продовжують справу своїх пращурів.
Ярослава МАКСИМ’ЮК
