В сім’ї Михайла народилась довгоочікувана перша донечка. Щасливий батько, щаслива мати, бо доня народилась дуже красивою, ще й до того кучерявкою, оченята, як волошки в полі сині, сині. Народилась вона на самий Великдень. Кажуть люди — то щаслива дитина буде, що народилась в таке велике свято. Назвали її іменем Анничка.
Пройшли роки. Батьки не натішаться своєю дівчинкою. Така вона розумниця, в школі вчиться добре, і співає, і читає, і танцює, ще й в різних гуртках займається.
Вишиває чудові узори на рушниках, а узори ніби живі. Крім того, вона встигає допомогати батькам в домашньому господарстві. Любить працювати на городі, і дуже любить вона поратись біля худоби.
— Це не так просто доглядати за худобою, потрібно вміти, щоб тебе розуміла вона. І погодувати, і напоїти, прибрати, — розказує вона своїм подружкам, які кличуть її погуляти.
Та в сім’ї сталося велике горе, захворів батько. Безжальна хвороба скосила татуся, його не стало. На долю дівчинки випало рости без батька. Важко стало жити.
Не журіться, матусю! Жити треба, треба жити. Не падати. Я вірю, ми зможемо.
Почалося нове життя. Почала Анничка по-новому по-дорослому мислити.
Мамочко! Я обов’язково звернусь до Бога-Отця, може, він нам допоможе…
Так і сталося. Анничка щоденно молилась Богу і в молитвах просила здоров’я для своєї дорогої матусі, для себе. А одного разу сказала своїм подружкам:
— Дівчата! Давайте в неділю підем до церкви.
З того часу Анничка кожної неділі, в кожне свято поспішала до Божого храму. Вона твердо знала, що тільки з вірою в Бога можна жити. Коли її мама запитала, ким ти хочеш стати як виростеш, дівчина гордовито відповіла: «Хочу стати лікарем і лікувати людей, приносити користь людям».
— Час летить дуже швидко. Ось уже випускний бал. Анничка з золотою медаллю закінчила школу, вступила вчитися на лікаря…
Вона молилась Богу і він почув її…
Оксана Стусяк,
учениця 7 класу Кобаківської ЗОШ І-ІІІ ст.