Старійшина пасічників Косівщини

150 років тому в селі Бабині Косівського повіту на кутку Вишні Петрачі в 1863 році народився Петричук Василь, син Юрія, старійшина пасічників Косівщини.

Це був прекрасний столяр, майстер-будівельник дерев’яних гуцульських будинків.

Одного літнього дня в його садок залетів рій бджіл. Порадившись з сусідом, він зібрав його і поселив у примітивну скриньку.

Оглянувши вулики в селі, виготовив свій перший вулик. Ось з цього почалось його пасічникування. Але не все його влаштовувало в конструкціях вуликів, які він бачив, і він взявся конструювати і виготовляти власні оригінальні вулики.

Слава про нього швидко розлетілася по світу. У квітні 1932 року львівський журнал «Життя і знання» у сьомому номері присвятив унікальному бджоляреві публікацію «Пасіка в селі Бабині (Косівщина)», в якій вмістив фотографію Василя Петричука, малюнки восьми його вулків і коротеньку розповідь про них, їх власника.

Автор кореспонденції Іван Старчук зокрема зазначав, що в селі є кілька вроджених будівничих, які займаються будовою церков. Та, може, найцікавішою річчю в цьому селі є пасіка Василя Петричука (Юркового). Господарство В. Петричука находиться на горбі Випчинка, по правій стороні потока, що випливає зі славного гірського хребта, званого Сокільське. В своїй пасіці має Петричук коло 230-240 маток. Як приглянемося добре побічному рисункові улиїв Петричука (обр. 1-8), маємо вражіння, що то не звичайні улиї, але наче якісь гарні дімки. Майже кожний улий заввишки 2-3 метри. Бачимо тут по кілька улиїв у вигляді або гуцульської хати (ч. 8) або поверхової хати (ч. 7), хат із гарними причілками (ганками) (ч. 4, 5, 6), хати з двома причілками на поверсі (ч. 3) та ніби церков (ч. 1, 2). Господар сам виконав ціулиї. Улий на 12 маток (ч. 2) пригадує виглядом церкву і то не тільки гуцульську, але й бойківську та лемківську. Побачимо далі, що форма Петричукових улиїв дещо подібна до індійських святинь (пагод), до китайських будівель, до норвезьких деревляних будинків і до багатьох інших.

Якби Петричук робив свої улиї так, щоб вони творили низькі, довгі та широкібудиночки, то це не було б ані так гарно, ані практично.А йому ходило головно про красу, як і тим, що будували вище згадані будівлі».

З розповідей односельчан та близьких родичів авторам даної статті вдалося вияснити, що Петричук був одружений з Параскою (дівоче прізвище не вдалося дізнатися), яка народилася в 1867 році. Дітей у сім’ї не було. Жінка з молодих літ хворіла, а останні роки життя була прикута до ліжка. Доглядати хвору дружину та велику пасіку, яка мала до 250 сімей, було Василеві Петричуку, звичайно, нелегко.

До Бабинського бджоляра приходили пасічники навколишніх сіл, інавіть з Верховинщини, Буковини та інших місць «зсипати» бджоли. Так тоді називали продаж бджіл, обмін матками та бджолосім’ями.

Серед таких був і Михайло Андрійович Воротняк з Великого Ріжна, який разом з дружиною Анною та найменшою дочкою Оленкою щороку відвідував Петричука.

Одного року Василь Петричук попросив Михайла Воротняка, в якого було семеро дітей, залишити Оленку, щоб вона допомагала доглядати хвору дружину і вести господарку.

В 1937 році дружина Параска померла, а Оленка і далі залишилася у Петричука. Згодом він взяв з нею шлюб у церкві села Великий Рожен. В листопаді 1948 року в них народився син Михайло.

Через чотири роки, у вересні 1952 року, на 89 році життя, В.Ю. Петричук помер. Похований на цвинтарі у с. Бабині біля дружини Параски. На жаль, на місці захоронення, немає ні хреста, ані надгробного насипу.

Попереду ще багато належить докласти зусиль, щоб зібрати більше матеріалів про його життя і роботу, хоча вже і немало вдалося досягти.

Як згадує косівчанин, лікар В.В. Тутуруш «це був прекрасний столяр, майстер-будівельник дерев’яних гуцульських хат, який сам конструював і виготовляв вулики. Один з них на 6 бджолосімей Володимир Васильович подарував музею-пасіці Святого Миколая НПП «Гуцульщина». Є ще у В. Тутуруша вулик В. Петричука, виготовлений ним із прозорого скла. Виготовив він його, щоб показати відвідувачам пасіки роботу бджіл. Але на другий же день після заселення, бджоли усі скляні стінки затемнили воском. Так ніхто і не побачив життя бджіл у вулику.

Після смерті В. Петричука дружина Олена з сином проживала бідно. Велику пасіку з малолітнім сином вона не в змозі була доглядати і їй довелося зпродувати вулики, реманент, речі домашнього вжитку, виготовлені самим Петричуком. На щастя, багато вуликів і речей придбав учень Василя Юрійовича Юрій Лук’янович Яремійчук (1912–1967 р.р.). Він до кінця свого життя допомагав учителеві утримувати пасіку.

Після смерті Ю.Л. Яремійчука пасіка і речі перейшли до його сина Петра (1944 року народження), в тому числі і декілька вуликів роботи В. Петричука. Це вулики на 4, 8 і 12 бджолородин (на рис. 1, 7 і 8). В кожному бджолиному гнізді міститься по 12 щільників, доступ до якихє з задньої стінки вулика. Для огляду сімей рамки виймались почергово назовні і складались у ящик разом з бджолами. Бджолині гнізда закривались дерев’яними дверцятами.

Кожен вулик має своє декоративне оздоблення: дерев’яні трикутники, крапки, колісця, планочки і т. ін.

Петро Яремійчук також уже не в змозі доглядати пасіку, тому варто подбати, щоб зберегти вулики роботи В. Петричука, яким уже по сто років.

Висловлюємо щиру подяку Марії Дмитрівні Петричук (Василишина) за спогади, світлини і документи, знайомство з місцями, пов’язаними з життям «дуже доброго гуцульського пасічника».

Уляна МОВНА,
кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

Остап ТИМ’ЯК,
голова Косівської районної спілки пасічників, Почесний пасічник України

Share

Залишити відповідь