або коротка історія життя і творчості відомого українського актора і театрального режисера В. І. Симчича
Будинок на околиці коломиї, від якого до грайливого Прута рукою подати, знають багато відомих митців України, Росії, Молдови, Білорусі. За життя Василя Ілліча Симчича сюди на філіжанку кави навідувались його друзі по кіномистецтву Іван Миколайчук, Іван Гаврилюк, Костянтин Степанков, Федір Стригун, Ада Роговцева, Борис Брундуков, режисери Леонід Осика, Еміль Лотяну, письменники Ірина Вільде, Роман Іваничук, Дмитро Павличко. Це тільки частина гостей, яких добре знає широкий глядач. Сьогодні навіть не віриться, що маленьке місто над Прутом в передгір’ї Карпат, починаючи з 1969 до 1978 рр., було в центрі уваги багатьох кіностудій не тільки України, а й Європи — Польщі, Югославії.
Син Зеновій Симчич, нині артист Коломийського драмтеатру, показує мені цілу пачку телеграм. Вони — це штрихи до творчої діяльності актора кіно Василя Симчича. «Можна стригтися. Бажаємо успіхів. Молдова-фільм, Летяну, Вульман». «Москва. Режисер Сергій Боднарчук. Зйомки відмінили. Телеграфуйте, виздоровлення…». «Фрунзе. Кіностудія Киргизфільм. Просимо повідомити можливість акторської проби в картині «Зениця ока». Директор картини Симонян». В домашньому архіві сім’ї Симчичів є і останні телеграми-співчуття після трагічного 1 березня 1978 р. від режисерів Губенка, Балаяна з Москви. Якби вони своєчасно дали знати родині, що на зйомках фільму «Мій ніжний і ласкавий звір» у Василя Ілліча був приступ гіпертонії, то трагічна розв’язка не була б такою швидкою…
Свій шлях у кіномистецтво режисер Коломийського українського драматичного театру ім. Я. Галана розпочав з епізодичної ролі у фільмі Т. Лемчука «Іван Франко». Василь Симчич знімався в ролі відомого українського публіциста Остапа Терлецького, уродженого в с. Назірна, що поблизу Коломиї. Остап Терлецький за своєї молодості багато разів гостював у краї, звідки родом був Василь Симчич. У Лючі, поблизу Середнього Березова, жив його вуйко. Але ця роль Василю Симчичу не вдалася, і він десять років не показувався на знімальних кіномайданчиках. Повернувся у кіно Василь Симчич вже наприкінці 70-х рр., коли закрили професійний драмтеатр у Коломиї, й він очолював народний театр, що діяв при міському Будинку культури.
Життя кожного актора саме по собі складне і драматичне. Василь Ілліч не був винятком. Народився у с. Березів Середній Косівського району в селянській родині. Як і кожний сільський хлопець, знав ціну ручній праці. Змалку тягнувся до знань, і заможні батьки віддали хлопця до Коломийської гімназії. Зберігається журнал молоді Коломийської державної гімназії з українською мовою навчання «Плай» за 1933 р. на титульній сторінці цього часопису видрукувано малюнок учня гімназії Василя Симчича, якому згодом судилося стати відомим актором і режисером. В цьому журналі у розділі «Спорт» повідомляється, що на зборах спортивного гуртка обрано старшину. Головою став учень 6-го класу В. Симчич.
Щоб мати чітку уяву про життя і творчу діяльність талановитого українського актора і театрального режисера, звернемося до анкети, яку у свій час заповнив Василь Симчич у КДБ перед виїздом на зйомки у Польщу.
Рік і місце народження — 08.01.1915 р., с. Середній Березів. Національність — українець. Освіта — незакінчена вища. Спеціальність — режисер. В КПРС не перебував. До судової відповідальності — не притягувався. Нагороди — Грамота Президії Верховної Ради УРСР. Закінчив — Коломийсь ку гімназію в 1935 р., республіканські режисерські курси в 1953 р. Вчився в гімназії з 1926 до 1935 рр. З 1935 до 1937 рр. працював актором у галицькому пересувному театрі «Заграва». З 1937 до 1939 рр. навчався у Вищій торговій школі м. Львова. З 20 жовтня 1939 р. до 21 червня 1941 р. працював учителем у неповній середній школі с. Середній Березів. З 20 вересня 1944 р. до 20 грудня 1962 р. працював актором і режисером Коломийського пересувного театру ім. Я. Галана. З 1 січня 1963 р. до 1972 р. — режисер самодіяльного народного театру ім. Я. Галана при Коломийському міському Будинку культури.
Ще молодим хлопцем навідувався на пошту в селище Яблунів стрункий голубоокий високий юнак з Середнього Березова, де працювала телефоністкою русява дівчина Юля. Молоді познайомились, а згодом зіграли весілля. Важко починали життя. В Карпати прийшла війна. Потім переїхали до Коломиї. Жили у вуйка, інженера Боднарука, на вул. Міцкевича біля мостика. Потім стягнулися на власну хату. В новій хаті святкували Святвечір 1963 р. Тут ставали на ноги троє синів. З цієї хати пішов в останню дорогу її господар — Василь Ілліч Симчич.
Коломияни добре знають і пам’ятають Симчича-режисера. Його постановки «Украдене щатся», «Ой не ходи, Грицю», «Циганка Аза» з української класики завжди збирали багато прихильників. Кожна вистава була «під аншлаг». А які актори грали — Стефанія Жибчин, Володимир Рогужинський, Оксана Затварська, Діна Желебайло, Дана Демків, Тетяна Головатюк, Люба Чучман, Іван Остапнич, Юрій Тодорів!..
Режисер Василь Симчич на коломийській сцені поставив близько ста вистав класиків і новітніх авторів. Люди залюбки дивилися «Шельменка-денщика», «Платона Кречета», «Запорожця за Дунаєм», «Професора Буйка», «Скрипку гуцула», «Таню». Вершиною режисерської майстерності стала п’єса М. Куліша «97». На республіканському фестивалі в Києві, присвяченому 50-річчю радянської влади, коломийський театр отримав звання лауреата Республіканського фестивалю із врученням золотої медалі та диплому 1-го ступеня. Також режисер Василь Симчич чи не першим на Україні взявся і поставив складну і багатопланову п’єсу Мирослава Ірчана «Дванадцять». Тільки людина, яка розуміється на режисурі, може оцінити, який це був важкий труд і досягнення. Він же, Василь Симчич, поставив складний філософський твір М. Горького «Старик». За цю роботу не взявся б жодний професійний театр. Але Василь Симчич розумівся на своєму мистецтві, як на власних п’яти пальцях. В роботі був вимогливим і експресивним. Віддавався їй цілком і безповоротно. Це був його хліб, його душа, його любов та натхнення. Вище театру в його житті не було нічого.
— Коли батько повертався з театру, — згадує син Зеновій, — вдома ми ходили навшпиньках. А коли він вчив ролі, то зачинявся в кімнаті і його голос оживав. То були незабутні дні…
Після десятирічної перерви вдруге повернувся Василь Симчич у кіно в 1969 р. Режисер Ю. Ільєнко запропонував йому роль отця Мирона в нашумілому згодом фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Становлення радянської влади на Прикарпатті, політичні колізії, класова боротьба, визвольні змагання — ось короткий зміст цієї стрічки, яку довгий час не пускали на екран. Тут на кінопробах спізнався Василь Симчич («Мирон») з Богданом Ступкою («Орестом»). Обидва були по другий бік оновленої радянської дійсності, тобто, грали «негативних героїв». Але саме з цієї стрічки почався тріумф обох талановитих кіноакторів… Після «Білого птаха…». Василя Симчича кіностудії охоче запрошували на нові зйомки. Коломийський режисер самодіяльного народного театру ледь встигав поєднувати два обов’язки. В 1971 р. Василя Ілліча запросили на головну роль в кінокартині режисера Леоніда Осики «Захар Беркут». Треба сказати, що це була прекрасна роль і найкраще зіграна за всі фільми. Хоч, як стверджують теперішні домочадці, актор був іншої думки… А потім березівський самородок зіграв діда Карпа в кінофільмі «Зозуля з дипломом». В 1972 р. режисер Е. Гофман з Лодзинської кіностудії запросив на зйомки польсько-радянського фільму «Потоп».
Творчою вершиною став для актора з Коломиї 1973 р. Він одночасно знявся в шести кінострічках: «Новосілля» (роль Матея Дратви), «До останньої хвилини» (роль о. Будзиновського), «Повість про жінку» (роль Ничая), «Пензель старого маляра» (роль Максима), радянсько-югославський фільм «Весілля» (роль Кашевіча), «Якщо хочеш бути щасливим» (роль конструктора Митрофанова). Потім було ще багато фільмів: «Розколоте небо» Литовської кіностудії, «Кам’яний хрест», «Царі», «Анничка», «Осяяння», «Табір іде в небо», «Карпати, Карпати…», «Чортова наречена». Останнім був «Мій ніжний і ласкавий звір». Його ставила кіностудія «Мосфільм».
Василя Симчича знає світ і вкрай мало знають про нього земляки. Його ім’я лунало на шпальтах газет Європи, Азії, Америки, і дуже мало згадували його місцеві часописи. А це була людина великого таланту і непересічного характеру, яка створила в українському кінематографі цілу низку незабутніх образів. Він був за походженням простим гуцулом, але висококваліфікованим актором та режисером, артистом від Бога, за гримом якого билося добре серце людини, патріота, митця.
Богдан ТИМІНСЬКИЙ, м. Коломия
1 Comment