Нещодавно у Верховинській ЦРБ та історико – краєзнавчому музеї Гуцульщини було проведено презентацію книги Є.Чикаленка «Щоденник (1919-1920)», упорядником, автором передмови та коментарів є Інна Старовойтенко, старший науковий співробітник відділу джерел новітньої історії України (Інститут української археографії та джерелознавства ім.. М. Грушевського НАНУ), кандидат історичних наук. Інна Михайлівна подарувала по одному примірнику «Щоденника» як для районної бібліотеки так і для музею, щоб люди могли прочитати і дізнатись багато цікавого та невідомого з історії Гуцульщини.
Чикаленко Євген Харлампович народився 21 грудня 1861 року в с. Перешори Херсонської губернії у багатій селянській сім’ї. Навчався в Харківському університеті, де вступив до української студентської громади. Він – український громадський діяч Наддніпрянщини, заможний український поміщик, який любив Україну, як він писав, «…не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені…», тому, що він мав велике господарство, яке дісталося йому у спадщину від батьків на Херсонщині і частку доходу використовував на українську справу. Він заснував першу в наддніпрянській Україні україно-мовну щоденну газету «Громадська думка» (1905-1906), а пізніше вона називалася «Рада» (1906-1914), який своїм власним коштом видавав дану газету; був фундатором Академічного дому у Львові, фінансував видання словника М.Комарова, газети «Селянин» (Львів), журнал «Киевская старина», на написання най кращої історії України, на розвиток української літератури та на інші національні проекти.
Євген Чикаленко – це людина, яка від початку свого життя і до кінця безмежно любила Україну, пропагувала українську мову, який навіть і не зважав на те, що його переслідували через це в Україні. Він дуже любив листуватися і закликав всіх своїх однодумців, яких називав «духовними родичами» (до таких родичів належали : М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко, М.Коцюбинський та ін..), щоб всі писали спогади про свою добу.
У січні 1919 року Є Чикаленко виїхав до Галичини. Цього ж таки року він 7 місяців проживав у Станиславові (теп. Івано – Франківськ – авт..), де приходив на засідання Національної Ради, де він і «…познайомився з послом Косівського повіту Петром Шекериком, молодим, симпатичним гуцулом з Жабйого (теп. Верховина – авт..)». І от саме з того першого моменту знайомства Петро Шекерик починає агітувати Є.Чикаленка (який ніколи не був у Карпатах за все своє життя), щоб він приїхав до нього додому, «…дуже вихваляючи свої Гуцульські гори, які дали натхнення багатьом нашим письменникам , які, проживаючи в Жаб’ю або в сумежній Криворівні, захоплювались красотою тих гір і поетичним, непопсованим культурою життєм гуцулів […], черпали матеріал для своїх творів з гуцульського життя…». І на прохання нашого гуцула, письменник 3 березня 1919 року їде у Карпати до Жаб’я, де зупинився у квартирі в місцевої жительки, пані Мельник, яка за ним «…доглядала, як в найкращій санаторії наймилосердніша сестра…». Цей початок еміграції став найсприятливішим і найпліднішим для літописної праці Чикаленка. Він жив серед розкішної природи, яка надихала, заспокоювала та одночасно і стимулювала творчий процес у написанні «Щоденника (1919-1920)».
Перевидання «Щоденника (1919-1920)» присвячене 150 – річчю з дня народження Є.Х.Чикаленка. Тут описані історичні події, які стосувалися як Наддніпрянщини, так і Гуцульщини. Рукописи цього «Щоденника» знаходяться у Нью – Йорку в архівній установі Української Вільної Академії Наук. Старовойтенко Інна мала можливість у 2009 році відвідати дану установу, побачити, ознайомитися та перефотографувати рукописи Є. Чикаленка. Тому на основі тих фотокопій підготовлений і виданий стараннями Інни Михайлівни «Щоденник (1919 – 1920)» . На даний час пані Інна готує, впорядковує «Щоденник (1921 – 1922)» та «Щоденник (1923 – 1929).
Дане видання розраховане на науковців, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться історією України, української революції та української еміграції, культурою і побутом гуцулів та Гуцульщини загалом. Складається з передмови, «Щоденника» за 1919 та 1920 роки, анотованого довідника імен, які вдалося встановити за довідковою літературою та архівними джерелами, та іменного покажчика, де зведено всі імена, які є і в авторських, і в упорядницьких текстах.
Галина КУТАЩУК,
Науковий співробітник музею
Гуцульщини у Верховині
