Микола Васильчук – письменник і науковець із Коломиї чи не щороку видає по книжці. От і 2012 року у серії “Коломийська бібліотека” (випуск 14) вийшла його нова книжка “Сліди на бруківці”.
Вступне слово написав його односельчанин (обидва вони родом із Великого Ключева) відомий гуморист Микола Савчук. Книжка вийшла у коломийському видавництві “Вік”.
Треба сказати, що Микола Васильчук тривалий час працював у коломийських (і не тільки) газетах. Досвід журналіста і хист письменника прислужився авторові тим, що до кожної особи в нього надто оригінальний і свій підхід. Пишучи про ту чи іншу людину, автор есе віднаходить у ній надзвичайно цікаві мотивування натури, таланту, діяльності. Чи то в поведінці героя, чи в діалозі з ним – читач ніби сам присутній при цій події. Людина подана в такому ракурсі, що читач бачить її в кількох вимірах. Щоб так писати, треба мати особливий талант спілкування зі своїм героєм. Можна сказати, що це суто “Васильчукове письмо”.
Про кого ж конкретно йдеться у книжці “Сліди на бруківці”? От низка імен: Іван Білинкевич, Ксенія Світлик, Іван Іов, Тарас Мельничук, Мирослав Стельмахович, Василь і Михайло Довіраки, Павло Федюк, Василь Лизанчук, Михайло Андрусяк. І це не всі, кого змалював у своїх есе і нарисах Микола Васильчук.
Персонажі творів – діяльні люди, одержимі і безкорисливі, фанатично віддані своїй професії, мистецтву, захопленню. Для звичайних людей вони в чомусь диваки – “не від світу цього”. Та в цьому якраз і талант автора – знаходити серед людського гурту цікаві натури з їхніми незвичними долями. Одні з цих людей живуть, інші – поза межею Вічності.
Спершу автор пише про наших сучасників, а під кінець зупинився на таких відомих постатях: “Гуцульські теми і мотиви у поезії Василя Щурата”, “Списувала, що мені старі ліси розказували…” (Гуцульщина у збірці поезій Марійки Підгірянки “Відгуки душі”, Львів, 1908 рік).
Микола Васильчук уже тривалий час працює у жанрі есеїстики. Це книжки “Коломийський азбуковник”, “Силуети”, “Профілі”, і нова – “Сліди на бруківці”.
Герої його книжок не вигадані, не підглянсьовані, живуть не бозна-де, а серед нас. Вони залишають свої сліди на бруківці міста, а чи й на сільському гостинці, щоб ці сліди не стер невблаганний час, щоб ці сліди відлунювали у нашій пам’яті.
Книжка Миколи Васильчука “Сліди на бруківці” особливо цікава. Вона вартує того, щоб її прочитати.
Дмитро АРСЕНИЧ
