Саморiдний талант

ПАРАСОЧЧИН СПАДОК

Мудрість ґаздинь – гуцулочок
Ти зібрала в ворок.
Записала всі звичаї,
Що зродилась в горах.
Заповіла цю всю красу
Горянським нащадкам,
Аби на цім мудрім ґрунті
Зростав новий спадок.
Аби цвів гуцульський звичай,
Від всіх окремішній,
Так бажали наші предки –
Свідок нам Всевишній.

Юрій Павлович

Параска Плитка – Горицвіт – дивовижна жінка, людина незвичайного таланту, блискуча оповідачка, фольклорист, етнограф, письменниця, художниця, філософ, гуцульський Гомер, як влучно означив цю багатогранну особистість Микола Дзурак – старший науковий працівник музею Івана Франка у Криворівні.

У творчості Юрія Павловича вона займає особливе місце: її епічні хроніки, вірші, малюнки, ікони спонукали його до нових образотворчих пошуків, нової проблематики. Зважаючи на таке, варто хоча б кількома штрихами окреслити митецьку сильветку Параски Плитки – Горицвіт.

За родинними переказами, вона – нащадок Довбушевого роду. Народилася у найвисокогірнішому селі України – верховинському Бистреці 1 березня 1927 року. Згодом сім’я перебралася до Криворівні. Параска росла незвичайною дитиною: скажімо, у два роки просила домашніх читати їй книжки. В дитинстві від батька навчилася розмовляти по-німецьки; під час війни працювала перекладачкою (в 15 років) у сільській управі. Потрапила до Німеччини, повернулась, допомагала повстанцям, була зв’язковою. 1945-го її заарештували, отримала 10 років таборів на Уралі та в Казахстані. Звільнили її 1954-го за амністією.

Повернувшись у Криворівню, жила життям, зовсім не схожим на селянське. Писала, малювала, складала літопис гуцульської Криворівні у світлинах (дуже любила фотографувати), віршах, переказах, старовіцьких повісторьках. Вона, як пише Н. Шевченко, є автором понад 150 рукописних і віддрукованих на машинці книжок під загальною назвою “Подарунок рідному краєві”.

Параска Плитка – Горицвіт своєю небуденністю стверджує думку про торжество геніальності, що, всупереч труднощам і перешкодам, росте, піднімається і – нарешті – вривається у царство чистого Духа. Професор Микола Ільницький визначає творчість цієї жінки як своєрідну енциклопедію гуцульського життя, в якій поєднані історія і сучасність, народне розуміння правди й справедливості, світогляд, у якому тісно переплелися християнська віра й релігія давніх, з предка – віку язичницьких уявлень. Справді, творчість Параски Плитки-Горицвіт – це вистраждана долею автор­ки талановита й глибока сага про життя гуцулів – верховинців.

Юрій Павлович надзвичайно захоплений життям-подвигом народної письменниці, її оригінальним і обширним мистецьким доробком. Він закарбував для нащадків її образ, а ще присвятив вірш “Парасоччині скарби”.

У центрі тарілки – портрет мисткині. Тонке, одухо­творене обличчя. Нетутешня врода, позначена аске­тизмом. На світлинах, де зазнімковано Параску, вона завжди виглядала дуже скромно.
Ю. Павлович вирізьбив її в пишному гуцульському кептарі, зав’язаною в хустину.

– Вона достойна була носити найкоштовніший одяг, – говорить художник. – Мірою таланту небагато хто міг би дорівнятися до цієї страдниці. Тому домінуючим мотивом орнаменту я вибрав зламаний кучер. Кучер – завжди символ краси, квітування, чогось файного і життєствердного. Недоля не дала Парасці Плитці – Горицвіт у повну силу виявити своє непересічне обдарування. Однак не зважаючи ні на що, ця жінка зробила так багато, що не раз дивуюся її силі духу, енергії творення.

Робота має глибокий метафоричний характер: між двома зламаними кучерями вписано хрест – вираження терпіння і знак святості. В кожну слізку вплетено срібний дротик – і вони заблищали, “мовби омивши Парасоччину душу” (Ю. Павлович). Коли ж у вічу хоч однієї небайдужої людини зблисне така сама сльоза – значить офіра криворівнянської схимниці Параски Плитки – Горицвіт задля збагачення наших душ була немарною.

Аделя ГРИГОРУК

Share

Залишити відповідь