Походження власних назв Косівщини

Основними топонімотвірними мотиваціями Косівщини понад 3500 років тому були соляні джерела та  календарно-астрономічне святилище із центром на Лисині Космацькій.

Територія Косівщини має велику історико-археологічну цінність. За  даними археологів, людина обживала ці терени ще в палеоліті 35-100 тисяч років до Різдва Христа, а можливо і раніше (1, 2, 3). Однак археологічні знахідки раннього палеоліту нечисленні. Багатший археологічний матеріал датується пізнім палеолітом та мезолітом (7) вік яких  28 – 11 тис. років (Шешори, Космач, Акришора). Сліди поселень неоліту та бронзового віку виявлені у більшості сіл району (7, 16).

Стан вивченості минулого Гуцульщини (археології, історії, сакральної спадщини, називництва тощо) на нинішній день є далеко неповним, а деякі наукові викладки в цій царині часто є необ’єктивними, недостатньо вмотивованими і некоректними. Зокрема це стосується  походження топонімів, гідронімів, власних імен тощо. Первинно власні  імена – топоніми (назви місцевостей, населених пунктів, урочищ), гідроніми (назви річок, озер), антропоніми (імена, прізвища, прізвиська) несли важливу інформацію про характерні  ознаки, призначення їхніх носіїв.  З плином  часу ця інформація призабулася або втратила актуальність, тому часто  застосовують «народну етимологію», коли назва чи прізвище пояснюється за першою-ліпшою сучасною і зрозумілою асоціацією (10, 11), яка здебільшого є неадекватна і необ’єктивна. У літературних джерелах походження назв поселень Косівщини виводять здебільшого від імені засновника, назв тварин чи рослин (1, 12), річки тощо, від іншомовних термінів або залишають без пояснень.

Аналізуючи топоніміку району з’ясувалось, що  більшість місцевих назв співвідносяться до календарного сонячного святилища.  Розшифрування зроблені на основі санскриту, прадавньої мови, з якої походять усі індоєвропейські мови (3, 9, 10, 11, 13). Також проводився  порівняльний лінгвістичний аналіз назв в інших мовах (10, 11, 14, 15). Санскритологи  вважають, що ніщо інше не дає стільки вираженого, історично зумовленого етимологічного значення в сучасній українській мові, як прадавній санскрит (3, 10).  В тому числі щодо походження власних імен. У санскриті, як і в інших мовах, деякі слова можуть мати різне значення (омоніми) в залежності від контексту і, навпаки, якесь явище, предмет може позначатися декількома словами, поняттями (синоніми).

Ми не будемо тут полемізувати  з приводу тлумачення тих чи інших назв у друкованих виданнях і побуті (це зайняло б багато місця і часу), а на  основі аналізу, співставлення логічно намагатимемось обґрунтувати  їхнє походження в залежності від їх особливостей і призначення. Адже імена , назви місцевостей, річок, потоків, гір , урочищ надавались за певними характерними ознаками або функціональним призначенням. У  назвах, топонімах Косівщини, як ми з’ясували, відбита, «зашифрована»  інформація часів неоліту (5-3 тисячоліття до Різдва Христа).

Назва Космач у санскриті  означає  сонячна долина, домівка сонця (3). Таке ж тлумачення має назва Косів – сонячне осоння, сонячний. Назву Косів мають окремі урочища, присілки у деяких селах району та поза його межами. Можливо такі назви свідчать про те, що в давнину клімат на нашій території був тепліший, жаркіший. І це є правда, така мотивація донедавна сприймалася. Проте, беручи до уваги останні відкриття Івано-Франківських істориків,  основним топонімотвірним чинником у космацькій окрузі виступає календарне святилище із центром на Лисині Космацькій,   описане професором Миколою Кугутяком у  книзі «Кам’яні старожитності  Космача» (4). У центрі святилища добре збереглися тунель і жертовна яма, за якими фіксують положення сходу сонця у день літнього і зимового сонцестояння відповідно (мапа, світлини 1, 2, 3). Причому розташування цих об’єктів  цілком тотожне із планом  знаменитого і широко розрекламованого Стоунгенджу у Великобританії.  Тільки у Стоунгенджу основні лінії (азимути) викладені із каменів, а у  Космачі на продовженні ліній тунелю і жертовної ями розташовані природні утворення – вершини гір. Ще 5 – 10 тисяч років тому наші предки володіли неабиякими астрономічними знаннями – про закономірності руху сонця, планет,  фази місяця, зоряне небо. За обрахунками учених (цит. за 4) астрономічно – календарне святилище із центром на Лисині Космацькій могло постати перед  другим  тисячоліттям  до Різдва Христа, коли клімат тут був значно тепліший. Із другої половини другого тисячоліття до Р. Х. змінилися погодні умови, збільшилася хмарність, проблематичніше  стало спостерігати за сонцем і планетами. Такий же вік визначають подібним  календарно-астрономічним святилищам у Європі .

Увагу привертає особливість  розташування відносно Лисини Космацької топонімів із коренем шор, шір – Акришори, Терношори, Шешори, Рушір і ін.  Слово шори  в сучасній українській мові (15) означає  захисні дощечки, пластини, які прикріплюють полохливим коням по боках очей, щоб обмежити  тваринам кут зору, побічний огляд.  Тут  шор  означало і означає  крайні точки, напрямки де фіксувався схід сонця в певні періоди.      У закарпатських діалектах  шором називають вулицю, ряд,  що близьке за значенням стосовно обговорюваної теми.

Коли відкласти і продовжити  на топографічних мапах регіону лінії азимутів і кути відповідно схеми із книги М. Кугутяка (4), які фіксують схід сонця під час літнього і зимового сонцестояння, то по  лінії літнього сонцестояння знаходяться с. Акришора, г. Погарина, г. Кичера Лючанська, с. Воскресінці (воскресінська гора – «місце сили», багате на археологічні знахідки), а на лінії зимового сонцестояння – г. Каменець (с. Снідавка), г. Терношора та Терношорське святилище.

Назва Акришори  складається із двох частин акри і шори.  Корінь акр у словах акрос,  акріс  стосовно  нашої теми  розшифровується як  гострий, піднімати вгору (акробат), крайній, високий, верхній (акрополь – верхнє місто), які збереглися у грецькій мові (14).  Значення крайній верхній співпадає із тим, що по лінії г. Говерла – г. Лисина Космацька – г. Рунок – с.  Акришора – г. Кичера Лючанська – Воскресінецька гора   схід сонця фіксується  у день літнього сонцестояння (21, 22 червня). Тобто це є крайня північна межа (шора, лінія) сходу сонця, коли воно піднімається найвище над горизонтом, описує найдовшу дугу, заходячи за г. Синяк, а день є найдовшим. Цей день і найкоротша ніч перед ним ( Купальська ніч) дуже велично святкувалися, з ними було пов’язано багато звичаїв, повір’їв, легенд тощо.

Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля , терен, територія. Зв’язок із святилищем в тому що на лінії  гг. Довбушанка-Синяк – Лисина Космацька- Терношори сонце сходить у день зимового сонцестояння (21,  22 грудня) і заходить по лінії  Акришора- Лисина- Говерла. Тобто день найкоротший, сонце перебуває найнижче над землею, приземлене, притеренине і проходить найкоротший шлях у році. Отже  місцева назва Терношори означає приземлену межу (шору, обмеження) до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння і знову повертає на весну. Тут значення Терношори є протилежне (антонім) Акрешорі.  Описане М. Кугутяком (5) Терношорське святилище як святилище родючості, плодючості тут могло означати «народження нового сонця» (що не протирічить тлумаченню вченого історика), бо сонце «повертало» з цієї точки на літо. До речі, у Римі (до н.е.) 25 грудня відмічали свято народження сонця.

Слово шеша  у санскриті означає рівність, повторення (порівняймо із ше, ще). По лінії  г. Драгобрат (Свидовецький масив) – Лисина Космацька – Шешори (печера Довбуша і сліди палеолітичної стоянки, г. Великий Погар) – г. Клифа над Пістинем схід сонця фіксується двічі –  у дні весняного (21, 22 березня) і осіннього (21, 22 вересня) рівнодення.  Це лінія співпадає із азимутом схід – захід.  Шешори розшифровується як напрямок, межа, шора подвійної  фіксації сходу сонця, коли день і ніч мають однакову тривалість.

Як бачимо  топоніми із коренем шор розташовані в межах дуги горизонту де сходить сонце, дивлячись із Лисини. Це світла, східна, сонячна сторона горизонту, на захід від Лисини, тильна сторона  темна, нічна, чорна і має назву  Чорногора.

Ще два топоніми село і гора Рушір  очевидно спершу мали  корінь шор, який згодом трансформувався у шір. Часто обидва вони вживаються і нині. І село, і гора Рушір знаходяться приблизно посередині сектору між Акрешорами і  Шешорами. У цьому проміжку Сонце сходить у теплий період року, коли відбувається інтенсивний ріст рослин, коли все навкруги зеленіє.  Перша частина слова ру  походить від санскритського руна, що означає краса. Донині є вживаними слова зелене руно, заврунилася  земля, назви рослин із коренем ру – рута, рум’янок, ружа, рунок, рунечко,  рунянка,  русава, русянка тощо. Тут же є назви гори і місцевості Рунок.  Отже, Рушір, Рушори означає простір, шору коли «Сонечко сіє зеленину», коли все зеленіє, наповнюється красою.  Це літня, зелена шора.  До нинішнього часу збереглися землеробські і скотарські свята , які тепер відмічаються як Юрія і Іллі; в цей період схід сонця фіксується приблизно посередині  цього простору.

Таке саме походження має назва села Люча, яке розташоване  у цій же частині та річка Лючка. У слов’янських  і романських мовах слова  луч, лучистий, лучезарний  є синонімами слів сонячний, променистий.  Люча і Рушір  семантично (за змістом, значенням) і територіально близькі, Люча  відображає теплоту, ясність, променистість, Рушір споріднене із зеленню, красою теплого періоду року.

Можливо назва села Ключів  за хребтом Дубовий  має таке ж походження – від  Люча  –  Лючів – Ключів.

На нашу думку, і такі назви як Ясенів , Синиці (Ясениці, Ясиниці) теж похідні від Сонця. Ці села (або їх первинні осередки) розташовані  на південь  від Лисини Космацької, тобто там де сонце перебуває найвище над горизонтом – у зеніті, це середина, ясна, найясніша частина  дня. У цьому напрямку відомі також святилища на Ґреготі і Писаному Камені (с. Верхній Ясенів). Вони очевидно теж пов’язані із центральним святилищем на Лисині. Подібне розташування мають топоніми  які є складовими  аналогічного  святилища на Львівщині.

По периферії від центру, переважно на  вершинах гір, узвишшях теж  влаштовувалися святилища, або сигнальні пункти. На них в певні «сонячні» дні, свята палили ватри, влаштовували ігри.  Збереглися до наших днів назви місцевостей  від ватри, вогню, горіння, пожежі. У акришорському напрямку маємо г. Погарину (622 м н. р. м.), Воскресінецьку гору (місце сили), у Шешорському – г. Великий Погар (729 м н. р. м.) над печерою Довбуша і палеолітичною стоянкою,  у – Терношорському  – урочище Згар, г. Терношора (998 м н. р. м.),

Терношорське святилище, у південному напрямку – гора  Пожеретул, святилища на Ґреготі (1472 м.н.р.м.) і Писаному Камені. Наявність чи сліди прадавніх капищ на деяких вершинах або біля них можуть підтвердити спеціальні археологічні дослідження.

Деякі  топоніми, як ми вважаємо, походять від охоронного призначення. Вони розташовані довкруг Космача, Косова,  і охороняли святилище та соляні джерела,  контролювали вивіз солі. Пожеретул – Бережниця – Березник – Терношори – Безулька  – Соколівка  – Гордя, Город (укріплення ) – Березів – Стопчатів,  тощо –  топоніми, які мають однакове смислове значення – берегти, охороняти, захищати.

Походження назви Березів більшість дослідників пов’язують із деревом березою, ліси якої начебто тут були дуже поширені.

Проте детальний аналіз однойменних поселень в інших регіонах засвідчує, що Берези, Березови тощо засновувалися як сторожові, охоронні поселення на пограниччях (6), чи навкруг важливих об’єктів,  святилищ тощо.  Навкруг Космача маємо три топоніми із коренем  берез, береж – село Бережниця  Верховинського району, Березник, присілок с. Снідавки, с. Березів (раніше усі чотири Березови  були  одним селом). Село і річка  Безулька теж очевидно первинно мала корінь берез,  як похідну від Березника  (звідки вона починається), імовірно її називали  Березулька, а з часом  ре випало в усній мові і вона перетворилася  на  Безульку. Можливо деякі теперішні назви  перейняті від сусідніх місцевостей, або  раніше охоплювали ширшу територію, чи  впродовж тисячоліть втратили своє первинне звучання і значення.

Город, городище означало укріплене поселення, фортецю, яке мало оборонне, захисне значення. І нині широко вживаними є слова городити, відгороджувати, загороджувати у цьому ж контексті. Очевидно і г. Гордя і нинішнє с. Город виконували оборонні функції та отримали відповідні назви.

У науковій та науково-популярній літературі  укорінились уявлення про незначне заселення  Гуцульщини до початку  ІІ тисячоліття н.е. , що активна колонізація відбувалася у  15 – 19 ст. До цього  гірські території були мало заселеними.  Однак така кількість древніх культових місць свідчить про це, що ці гори були заселені  досить густо і тут вирувало активне життя. Очевидно визначальне значення в заселенні прадавньої Косівщини – Космаччини і спорудженні численних (на нинішній день відомі 7) святилищ, в тому числі календарного, мали соляні джерела, видобуток солі та торгівля нею.

Малоймовірно, що святилища, ще й так чисельно,  споруджувалися у безлюдних місцях. Сліди палеоліту та неоліту (кам’яний вік), як згадувалось вище, виявлені археологами  в багатьох селах Космацької округи. Можливо, зміна клімату, погіршення погодних умов чи інші чинники  (військові дії, нашестя завойовників, епідемії),  змусили населення відступити на підгір’я і спричинили  деяке обезлюднення гір.

Проте автохтони залишилися. Свідками цього є місцеві прізвища, прізвиська і топоніми. Оборонне, захисне чи провідне значення мали і прізвища та прізвиська Шатрук, Пророчук, Соколюк, Береза, Бойчук, Бойцуняк, Бович, Балагурак, Гавриш, Гаврищук і ін., які тут досить поширені.  Шатрук  у санскриті означає воїн, захисник. Друга за ієрархією каста  після верховної касти жерців (пророчуків, оракулів, провідників) називалася  Кшатрії. Вона відповідала за захист, охорону. Подібна кастова ієрархія суспільства збереглася у Індії. Слово «береза»  раніше мало очевидно ширше значення – захисник, оборонець, провідник. Таке прізвище є досить поширеним в Україні. А на Гуцульщині збереглося у значенні провідника, організатора гурту колядників. Охоронець лісу, лісник в деяких місцевостях називається побережник. Етимологічно спорідненими є берегиня, обереги, берегти, зберігати  тощо.  Корінь бо  у прізвищах Бойчук, Бойцуняк, Бович, а також го, гу, га  у словах Балагурак, Гавриш, Гаврищук, Гуцуляк тощо означають бик, тур, самець (9, 10, 11, 13). Слова бик, тур, раніше мали значно інше, дуже високе трактування і пошанування як синоніми значень герой, силач, захисник, бог. Древні язичницькі божества Зевс, Крішна (Кришень), Велес і ін. ототожнювалися  бику, їх зображали із бичачою головою.  Але дослідження антропонімів окрема тема. Ми наводимо їх тут для підтвердження їх автохтонності, давності і можливого походження у зв’язку  із прадавніми сакральними об’єктами і соляними родовищами.

Серед населення  та в літературі побутує  переконання, що місцевості із коренем  лисий, лиса  це місця перебування злих сил, відьмацьких шабашів тощо. Так у книзі «Метафізика Карпат» (8) Лисина Космацька означена, як «місце ігрищ нечистої сили, легендарний сакральний центр гірських поган».  На більшості таких місць нині  виявлені сліди язичницьких капищ, святилищ. Але чому нечистої сили? Очевидно таку характеристику їм надали після прийняття Християнства, коли попередні сакральні об’єкти були оголошені нечистими, пов’язаними із нечистою силою. Навпаки, назви лисий, лиса, лисина, як бачимо, синоніми словам   сонячний, ясний,  світлий. Наші предки в певні періоди були вогне- і сонцепоклонниками,  Сонце було головним божеством, на його честь влаштовували різні святилища, святкування, ігри. Первісні люди (сучасні теж) цілковито залежали від сонця, весь уклад життя, вірувань узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року.  Тому такі місця необхідно реабілітувати, вони не мають ніякого негативного змісту і наповнення. Вони можуть і повинні стати предметом детального вивчення, що допоможе заглянути вглиб нашої історії, стати важливими об’єктами туристичної інфраструктури. Ми не закликаємо повернутися до вірувань наших пращурів,  а збагнути,  пізнати правдиву славну історію нашого краю.

У статті подано розшифрування лише частини топонімів Косівщини, які безпосередньо виводяться від тої  чи іншої приналежності до календарного святилища із центром на Лисині Космацькій та соляних промислів. Це одна із перших спроб мотивованого пояснення деяких топонімів краю за допомогою санскриту. Ми не наполягаємо на їх категоричності, але логічно виводимо від зв’язку із календарним сонячним святилищем.  Потребують детальнішого вивчення описані та інші топоніми, гідроніми,  прізвища тощо.

Висновки.

Походження місцевих назв (топонімів) Косівщини має чітку мотивацію.

Основними топонімотвірними чинниками були соляні джерела (промисли) та календарно-астрономічне святилище із центром на Лисині Космацькій.

Місцевим назвам (топонімам, гідронімам), а також деяким власним іменам (прізвищам, прізвиськам) щонайменше 3,5 тисячі років, ні у кого ми їх не позичали, вони постали тут  споконвіку  і відображали ту чи іншу ознаку, призначення.

Необхідно провести детальні історико-географо-лінгвістичні дослідження топоніміки, гідроніміки, антропоніміки на основі санскриту, співставлення з іншими мовами та правдивої мотивації.

Вмотивоване розшифрування місцевих назв сприятиме переосмисленню деяких історичних догм, відновленню історичної пам’яті,  збереженню етнокультурної спадщини.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Грабовецький В.В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Тисячолітній літопис Гуцульщини. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – Т.3. –460 с.
  2. Клапчук М.Н. Новые данные о палеолите и мезолите на Прикарпатье. // Советская археология. – М: Наука, 1983. №4.
  3. Кобилюх В. – Гуцульщина в праісторії та санскриті // Історія Гуцульщини. – Чикаго – Львів,  2000. – С.8 – 52.
  4. Кугутяк Микола. Кам’яні старожитності Космача. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2007. – 99 с.
  5. Кугутяк Микола. Терношорське скельне святилище в Карпатах. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2007. – 72 с.
  6. Кузич-Березовський Іван. Березівське боярство на тлі історії України. – Детройт, 1962. – 320 с.
  7. Мацкевий Л., Тарасенко Л. Кам’яні коси Косівщини // Зелені Карпати. – 1994. – № 3-4. – С. 24-28.
  8. Метафізика Карпат. Івано-Франківська область/Відповідальний редактор О.Головенський.- ІФ,: БГКФ  «Цинамоновий Хрущ», 2010. – 108 с.
  9. Наливайко С. І. Тисяча найновіших тлумачень давньоукраїнських назв, імен, прізвищ, термінів та понять (на індоіранському матеріалі). – Національний науково-дослідний Інститут українознавства МОН України. – К., 2008. – 360 с.
  10. Наливайко С. І. Давньоіндійські імена, назви, терміни: проекція на Україну. – Національний науково-дослідний Інститут українознавства МОН України. – К., 2009. – 504 с.
  11. Наливайко С. І. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с.
  12. Населені пункти Косівщини / Упорядник І. Пелипейко. – Косів: Писаний Камінь,  1995. – 112 с.
  13. Санскритсько-український тлумачний словник езотеричних термінів.- Інтернет-видання.
  14. Словник іншомовних слів/ Ред. І.В.Льохін, Ф.М.Петров. – К., 1995. – 758 с.
  15. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1980. Т. 11. – 700 с.
  16. Сіреджук П. З хроніки заселення Галицької Гуцульщини // Історія Гуцульщини. Т. IV. – Чика­го – Львів, 1999. – С.124-150.

Любомир ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ

Share