Проблеми збереження та українознавчого дослідження культурної спадщини України є актуальними в сучасних умовах розбудови нашої держави. На гірській території Карпатського регіону України особливе місце займають дохристиянські скельні святилища, які заховали в собі багато таємниць духовної культури стародавнього населення Карпат і належать до малодосліджених об’єктів цього краю.
Кам’яні пам’ятки Українських Карпат досліджувало багато українських вчених, серед яких особливе місце займає відомий діяч “Руської трійці” Іван Вагилевич. Ще 170 років тому він виявив і зафіксував на карпатських скелях рунічні написи і солярні знаки. Відомий український історик Іван Крип’якевич також торкався проблеми загадкових скельних пам’яток.
Історію, етнологію, археологію Українських Карпат та зокрема карпатські скельні пам’ятки досліджують відомі сучасні українські науковці західного регіону України Володимир Грабовецький, Степан Пушик, Микола Кугутяк, Богдан Томенчук. Український письменник і науковець Степан Пушик протягом тривалого часу досліджує українську й слов’янську міфологію і результати своєї праці зібрав у “Бусовій книзі”. Професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Микола Кугутяк результати наукових досліджень карпатських скельних святилищ наводить у книгах “Кам’яні старожитності Космача” та “Терношорське скельне святилище в Карпатах”. Всі вони одержали цінні наукові результати стосовно дохристиянських скельних святилищ Українських Карпат, що розкривають давні таємниці історії і культури України.
Наше українознавче експедиційне дослідження скельних пам’яток Гуцульського регіону України присвячено горі Писаний Камінь (1221 м н. р. м.), на вершині якої височить однойменна скеля, що складається із двох величезних кам’яних брил із ямненського пісковика (довжиною до 80 м, шириною до 10 м і висотою до 20 м) та кількох інших великих каменів. Гора Писаний Камінь знаходиться на Буковецькому хребті у Покутських Карпатах. Навколо гори і скелі Писаний Камінь розміщені села Верховинського і Косівського районів Івано-Франківської області: Буковець, Черетів, Яворів, Пасічна, Верхній Ясенів, Рівня, Устєріки, Барвінково, Хороцево, Білоберезка, Великий Рожин. На південно-західних схилах Буковецького хребта беруть свій початок гірські потоки Млинський (ясенівський), Росішний і Млинський (білоберезький), що впадають у річку Чорний Черемош. Поблизу Писаного Каменя знаходиться також підземне водне джерело-теплиця, воду якого гуцули вважають цілющою.
На скелі Писаний Камінь збереглись загадкові напівсферичні ями-чаші й викарбувані в дуже давні часи петрогліфи та велика кількість різних написів, зроблених численними туристами впродовж двох минулих століть. Більшість дослідників вважають, що схематичні зображення людських постатей з піднесеними над головою руками можна віднести до VІІІ-ІХ ст. У цей час Писаний Камінь мабуть був місцем проведення язичницьких обрядів. На жаль, в багатьох місцях Писаного Каменя на давніх викарбуваних сакральних знаках зроблено нові сучасні написи і зображення. В такий спосіб багато давніх петрогліфів назавжди пошкоджено несвідомими туристами, які за допомогою сучасних електротехнічних інструментів “увіковічнюють” свої імена “глибокими шрамами” на славетному Писаному Камені.
Основною особливістю кам’яної скелі Писаний Камінь є її великі розміри, наявність на ній глибоких ям та великої кількості давніх рукотворних рисунків, знаків і написів. Щоб розкрити глибокі загадки цих ям, рисунків, знаків і написів, потрібно провести їх системне комплексне дослідження.
Тривалий час ми збирали на Гуцульщині різні фольклорно-етнографічні матеріали щодо гори і скелі Писаний Камінь. Влітку 2006 року, весною 2007 року, восени 2008 року і влітку 2009 року науковці Філії “Гуцульщина” ННДІУ провели чотири наукові українознавчі експедиції з дослідження цієї унікальної скелі. До складу цих експедицій входили керівники Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України: академік Петро Кононенко, доцент Тарас Кононенко; директор Філії “Гуцульщина” ННДІУ Петро Шкрібляк, наукові співробітники цієї установи Ярослав Зеленчук і Оксана Рибарук. Всі вони є повноправними співавторими першого етапу нашого експедиційного дослідження Писаного Каменя.
Спираючись на відомі нам наукові роботи про язичницькі скельні святилища Карпат, згаданих вище відомих українських вчених та власні експедиційні українознавчі матеріали, ми зійшли висновку, що, цілком ймовірно, в глибоку давнину скеля Писаний Камінь була великим дохристиянським святилищем природно-рукотворного походження у Карпатських горах, в якому наші далекі предки-сонцепоклонники молилися і приносили жертви язичницьким богам і в першу чергу – богу Сонця. Для підтвердження цього припущення можна навести три артефактні сліди, які може виявити кожен сучасний дослідник цього загадкового об’єкта. Першим доказом сакрального призначення Писаного Каменя є наявність на верхній грані скелі шістьох великих жертовних ям, у яких поступово збирається і тривалий час зберігається дощова вода, яка вважалася давніми слов’янами-язичниками святою. Другим доказом є наявність схематичних наскельних рисунків людей і тварин: рівностороннього ільчастого хреста, людини зі списом – воїна чи мисливця; коней як символу народження чи вмирання сонця; павука як символу центру світу і його засновника. Третім доказом є наявність на верхній і передній гранях скелі великої кількості простих геометричних фігур-оберегів, які ми знаходимо в різному поєднанні на гуцульських писанках, в геометричних орнаментах гуцульських вишивок та різьбі по дереву.
Крім цих артефактних доказів того, що скеля Писаний Камінь була язичницьким святилищем наших далеких предків, можна навести ряд інших аргументів стосовно феномену збереженості віри в магічну силу цієї кам’яної скелі, яка встановлює зв’язок людини з Богом, притаманних синкретичному світоглядові гуцулів, що поєднує в собі залишки язичництво із новочасним християнством. В гуцулів збереглося давнє повір’я, що якщо доторкнутися до скелі Писаного Каменя руками та чолом і загадати життєво важливе позитивне бажання, то воно швидше здійсниться. Існує також легенда про те, що між двома кам’яними плитами Писаного Каменя ватажок гуцульських опришків Олекса Довбуш заховав найцінніші скарби Гуцульщини: трембіту, бартку і кріс . Важливим є також дивна живучість гуцульської народної традиції, за якою протягом останніх кількох сотень років до цієї скелі на вершині гори Писаний Камінь щороку, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, донедавна ще приходили гуцули-християни із навколишніх сіл (ніби на щорічну прощу до християнського монастиря чи лаври).
Слід звернути увагу на важливий історичний факт, що кілька сотень років тому через Чорногірський хребет проходили транскарпатські торгові шляхи із України в Румунію і Угорщину. Тому тогочасні карпатські племена мали можливість культурного спілкування зі своїми східними і західними сусідами.
Крім Писаного Каменя, який чудом зберігся від руйнування, відоме також на Гуцульщині скельно-печерне святилище Довбушанка (Церкви) на горі Синиці та язичницьке святилище на вершині гори Піп-Іван (Чорногора), що було повністю зруйноване 1936 року польськими властями при будівництві на його місці Астрономо-метеорологічної обсерваторії.
Ще одним аргументом виняткової важливості Писаного Каменя із уцілілими на ньому наскельними петрогліфічними зображеннями для історії духовної культури України є відвідання його цілою когортою видатних діячів української культури: Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Михайлом Коцюбинським, Юрієм Федьковичем, Гнатом Хоткевичем, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською, Станіславом Вінцензом, Осипом Маковеєм, Лукою Гарматієм, Петром Шекериком-Дониковим та багатьма ін. Всі вони на глибокому інтуїтивно-творчому рівні відзначили благотворність енергетики цієї скелі та можливе її давнє культове призначення. Побувавши на Писаному Камені, Іван Франко сказав: “Писаний Камінь вернув мені сили й здоров’я”. А на синкретичність світогляду гуцулів особливо звернув увагу письменник Михайло Коцюбинський у своїй повісті “Тіні забутих предків”.
Досліджуючи етносоціальну систему Гуцульщини, базову основу якої складають збиральництво, мисливство, рибальство і полонинське господарство гуцулів (в результаті проведених десятьох українознавчих експедицій на Гуцульщині), Ярослав Зеленчук виявив живучість тут великої кількості магічних практик, які сягають ще дохристиянських часів (замовляння зброї, чередування худоби, використання живого вогню, обряд свята “від маржини” – Юрія і Власія).
Вивчаючи автентичні топоніми і гідроніми Верховинщини, ми також натрапили на окремі найменування, що стосуються назв язичницьких богів та обрядів: Маґура, Лельків, Ігрець.
Для наукового українознавчого реконструювання давньої історії західного регіону України надзвичайно важливими є археологічні скарби Княжого Галича, який беззаперечно можна вважати “Українською Троєю”, котрі разом із загадковими дохристиянськими скельними святилищами Українських Карпат (подібно до славнозвісної Кам’яної Могили) ще чекають на своїх вітчизняних дослідників: українознавців, істориків, етнологів і археологів.
У наш час особливо гостро постає також додаткова проблема державного захисту культової пам’ятки – Писаного Каменя, як унікального скельного святилища у Покутських Карпатах, від самовільного нанесення на ньому численними туристами (за допомогою сучасних електротехнічних засобів різьби по каменю) руйнівних написів-шрамів. При цьому назавжди руйнуються стародавні сакральні рисунки і знаки, які свідчать про те, що в дохристиянські часи наші далекі предки-слов’яни влаштовували тут обряди жертвоприношення язичницьким богам. Всі карпатські скельні культові пам’ятки несуть унікальну інформацію про дуже давню і багату духовну культуру українського народу.
Відомий український вчений Петро Кононенко в своїх роботах звертає особливу увагу на те, що природа України була важливим формуючим чинником свідомості українців: “Природа є не тільки годувальницею. Вона – це материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини. Більше того – не тільки всеосяжна матерія, джерело Буття, а й безсмертний Дух, горнило Свідомості”.
Багаторічні експедиційні подорожі із Буковецького перевалу до Писаного Каменя, по хребту гори Копілаш, дали нам рідкісну можливість одночасно бачити три панорами Українських Карпатських гір: Чорногірського масиву із Говерлою, Бребенескулом, Піп-Іваном, Кринтою і Костричею; Гринявських гір із Скуповою і Ростіцькою; Покутських Карпат із Ігрецьким хребтом. Дивлячись на Українські Карпати із Писаного Каменя, згадуються слова Якова Головацького про славне історичне минуле цього гірського краю: “Я побачив себе в країні величезних гір; куди не глянеш – на схід чи на захід, на північ чи на південь – усюди сині вершини, одна з-перед другої рветься вгору. Тисячі й тисячі вершин поставлені вряд, одні за одними, наче ціле військо гір. Це військо стоїть на сторожі, не пускаючи сюди завойовників; вільна, незаймана, не заплямлена кров’ю ворога земля, що не бачила диких орд, навала яких, сунучи підгір’ям, заливала й руйнувала Європу. Тут не ступала нога жорстокого татаро-монгола, не мав сюди доступу гордий і буйний руйнівник цивілізації. З гордістю дивиться тутешній житель на весь простір під ногами; він перший пізнав цю землю, він назвав кожну вершину, кожну скелю, він назвав яри, урвища, долини й потоки…”.
На Писаному Камені гостро відчуваєш, що ти стоїш перед величчю гірського світу, який, за словами Івана Вагилевича, поступово духовно облагороджує людину: “Ніде поезія природи не проявляється з такою силою, як у горах, де земля немов піднімається до неба, нагадуючи рай, а небо, небо – ніби сповнене живих почуттів. Людина в горах облагороднюється, збагачується духовно; з’єднуючись з природою, вона ніби відчуває биття її серця, осягає велич життя і єдність усього живого на світі – від хробачка, що повзе у траві, до орла, що ширяє в піднебессі, купаючись в сонячному промінні. Не випадково люди гір сповнені великої моральної сили”.
Саме Іван Вагилевич у 1843 році, досліджуючи загадкові скелі Урича, першим із українських учених висловив думку про збереженість у Карпатах дохристиянських святилищ: “Не буде навіть суперечністю припустити, що в глибині за входом до печери, зокрема у північному берді, донині існує святиня богів з постатями людей і звірят, де ще довго після прийняття християнства прихильники старих богів разом з своїми жерцями приходили тут віддавати їм честь. І народ згадує про предвічні золоті престоли, чаші, птиці і коні, і що там ходили чорнокнижники”.
Яків Головацький також доводить, що споконвіків в Україні існували гірські та лісові святилища. Одним із таких скельних святилищ на Гуцульщині, мабуть, був і Писаний Камінь: “Верхів’я гір, скелі і камені вважалися помешканням божества, і тому вшановувались як священні місця богослужінь, на них знаходились кам’яні жертовники, сліди яких до цього часу в багатьох краях знаходимо. Ліси, гаї, дерева також вважалися житлом богів. В лісах, дібровах, заповітних гаях чи біля окремих дерев, особливо старих, поклонялись божеству”.
Досліджуючи дохристиянські вірування українського народу, Іван Огієнко (митрополит Іларіон) наголошує, що наші предки обожнювали небесні світила, природні стихії, рослинний і тваринний світ: “Але все вказує, що об’єктом релігійного пошанування в нас, як і в слов’ян взагалі, було все сильніше від людини в довкільній природі, все, від чого людина залежала в своєму щоденному житті, а найперше в житті господарському: небесні світила, цебто сонце, місяць і зорі; природні стихії: вогонь, вода, земля, повітря, а також світи: рослинний, звіринний, мінеральний і ін.”.
Іван Огієнко в своїй книзі “Дохристиянські вірування українського народу” доводить, що дуже важливим дохристиянським божеством українців було Сонце: “Первісна людина рано зрозуміла, що сонце було головним двигуном і джерелом усього життя на землі, – воно давало тепло й світло, а без сонця на землю приходить ніч та зима, а з ними й смерть. Людина й природа всім своїм життям залежить від сонця, – без нього нема на землі життя. Ось чому в усіх народів сонце з найдавнішого часу обожнюється, пізніше перетворюється в окремого бога”.
Видатний український історик Іван Крип’якевич у книзі “Історія України” глибоко досліджує органічний зв’язок давніх людей із природою України, що суттєво вплинув на формування світогляду слов’ян: “Давня людина жила в тісних зв’язках з природою, і як її господарські заняття, так і весь світогляд єдналися з природою, так і весь світогляд єднався з явищами природи”. Єдиного бога, що посилає блискавку, визнають вони владикою всіх і жертвують йому корів і всяку жертву. Шанують річки, німф і деякі інші божества, жертвують їм всячину, і з тих жертв ворожать собі” (Прокопій). Слов’янська релігія була культом природи. Головні боги – Дажбог-сонце, Перун-грім, Стрибог-вітер – все це образи природи. Особливою характеристичною рисою слов’янських вірувань був їх зв’язок із землею. Слов’яни віддавали пошану водам, річкам, криницям, полям, лісам. Кожне урочище мало своїх богів, кожна околиця була оповита повір’ям про русалок, водяників, лісовиків, різні опікунчі єства. Вся земля була освячена проявністю богів, і це тісно зв’язувало людину з рідною країною, витворювало у ній любов до батьківщини”.
Можливо, саме відгомін давнього язичницького культу Сонця ще довго зберігався на Верховинщині у вигляді традиції сходження на гору Писаний Камінь на християнське свято Успіння Пресвятої Богородиці. Зауважимо також, що не далеко від Писаного Каменя, на протилежній стороні Буковецького перевалу, знаходиться висока гірська вершина із загадковою назвою Ігрець. Назва цієї гори – Ігрець – зберегла нам згадку про давні ігрища далеких предків. Про давні язичницькі ігрища слов’ян також пише Іван Крип’якевич: “Життя, близьке до природи, давало людині гармонійний, радісний погляд на світ. Труди і праці будня чергувалися з радощами і розвагами свята”. “Сходилися на ігрища, на танки і на всякі бісівські пісні” – оповідає якийсь проповідник про давні народні ігри. “Ігрища втолочені, і людей велика сила, що починають пхати один одного”. Українська “вулиця” веде свою назву ще із слов’янських часів. Особливо пісня супроводила наших предків на кожному місці і в кожному часі – при щоденній праці і на родинних святах, при релігійних святах і громадських виступах, у війнах, походах, перемогах”.
У славнозвісній “Велесовій Книзі” багатократно прославляються основні язичницькі божества наших далеких предків:
“Всякий день
звертаємо погляд свій
на Богів, які є світ,
Перун, Дажбог, Хорс, Яр
та іншими іменами.
Так співаємо славу Богам
і живемо милістю Богів
допоки й життя!”.
Відомий український вчений Роман Кирчів, досліджуючи світоглядні уявлення і вірування гуцулів, доводить живучість на Гуцульщині культу сонця: “Як і в багатьох інших народів, значну роль у віруваннях гуцулів відігравав культ сонця. Сонцю, що сходило, вони віддавали глибокий поклін і шептали молитви, що мали язичницький характер”.
Культ живого вогню найдовше зберігався на Гуцульщині у сфері полонинського господарства горян. Про живучість традиції живої ватри в гуцулів-вівчарів писав відомий польський письменник Станіслав Вінценз у своїй книзі “На високій полонині. Правда старовіку” так: “Тільки раз у рік, і тільки на полонині розпалюється жива ватра. Колись раніше її розпалювали і в хаті, у світлий четвер, званий ще живним, і підтримували вогонь, аж поки не виходилося на полонину”.
Дослідник-краєзнавець Гуцульщини Василь Костинюк також займався вивченням написів на Писаному Камені і в своїй книзі “Громова бартка” наводить першу письмову згадку про ці загадкові скелі, зроблену 1760 року: “В старих актах давньої Польщі, що переховуються в Державнім Архіві у Львові, знаходимо вже назву “Писаного Каменя”. Та назва по-латині виразно зазначена кілька разів як: “Ляпідемкве магнум діктум пісани”. Що більше: акти ті списані дня 2 червня 1760 року згадують, що знаки, які там находяться, дуже давні, бо покладені “від віку”. Василь Костинюк наводить також схематичні зарисовки шістнадцяти знаків, які він виявив на кам’яних скелях у 1937 році, і висловлює цілком вірогідне припущення, що назва “Писаний Камінь” походить від гуцульського слова “писанка”, тому що збережені давні петрогліфи подібні до окремих знаків на гуцульських писанках.
У сучасному “Словнику символів культури України” подано розшифрування символів хреста, коня, павука і гадюки, сліди яких збереглись на скелі Писаний Камінь.
- “Хрест – символ Дерева Життя; “світової осі”; поєднання двох протилежностей. Віддавна хрест був язичницьким символом, який носили на грудях єгиптяни, ассірійці, етруски, індійці, народи Африки, Океанії. Як християнська емблема, причому узаконена церквою, він утвердився лише у ІV ст. н. е.”.
- “Кінь – символ сонця і водночас потустороннього світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов’ян-язичників –
символ смерті й воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості». - “Павук – символ центру світу, його засновника».
- “Гадюка (змія) – символ енергії життя; воскресіння і водночас смерті; кругообігу явищ; інтуїції; глибокої мудрості; прихованих знань; духовних скарбів”.
Багато дослідників Гуцульщини звертають увагу, що окремі знаки на Писаному Камені подібні до орнаментів на гуцульських писанках. Зокрема відомий львівський етногеограф Марія Лаврук в монографії “Гуцули Українських Карпат” наводить сучасні розшифрування основних орнаментів гуцульських писанок: “Щодо орнаментів гуцульських писанок, то вони глибоко космогонічні. Наприклад, солярна орнаментація, для якої властиві давні сонячні знаки – хрест (символ Всесвіту, знак чотирьох сторін світу, чотирьох пір року), свастика, яку гуцули називають “вітрячком” (знак святого вогню і сонця), триквер (символ вогню, безсмертя, чоловічої і материнської сили), – символічно відтворювали основи світобудови і людського буття, а з прийняттям християнства стали символами євангельської віри”.
Згідно з сучасними уявленнями про енергоінформаційний зв’язок Землі із Всесвітом, відомий український природодослідник Валерій Сніжко в своїй книзі “Нариси з психоетнічної екології України” доводить, що кам’яні скелі і великі дерева є природними антенами-приймачами: “Найбільш енергетично відчутні рослинні угруповання наші пращури означували недоторканістю для пересічних, бо між праведними гаями та хмарами існував невидимий зв’язок з інформаційним полем Всесвіту, підключатись до нього могли лише обранці, посвячені. І лише вони отримували інформацію за допомогою природних антен-приймачів: великих дерев, скель або штучних споруд”.
На Писаному Камені збереглися до наших днів окремі давні знаки, які залишаються загадковими для нас, але вони будять нашу свідомість, породжують відчуття зв’язку із духовною культурою наших далеких предків. На таку ідеалістичну дію символів звертає увагу Валерій Сніжко:
“…культурні символи викликають і викликатимуть великий емоційний резонанс у багатьох людей. Проте дія символів є ідеалістичного значення. Вона “працює”, головним чином, на підсвідомому рівні. За найдавніших часів значення символів було відоме виключно для утаємничених, наділених божим провидінням так званих адептів”.
На Писаному Камені добре збереглося зображення вершника на коні зі списом і шаблею в руках. Український письменник Павло Мовчан у книзі “Витоки” звертає увагу на те, що на Збручанському Світовидові зображено і Велеса, і Перуна в сусідстві із конем і мечем: “Еволюційний шлях богозмінювання відбитий у всесвітньовідомому Збручанському світовидові, якого тривалий час називали Ідолом, де Велесу відводиться найнижчий ярус, у той час, як богу війни Перуну відводиться вище місце, з відповідним сусідством коня і меча”.
Український вчений Дмитро Козак, досліджуючи духовну культуру давніх слов’ян, доводить, що на сакральних каменях вони видовбували ямки, жолобки та сліди ніг людей або тварин: “Певну міфологічну функцію виконували сакральні камені – символи міцності та вічності існування. Культ каменя був поширений у ранньому середньовіччі в північно-західній частині східнослов’янського світу. За своїм походженням він не пов’язаний із слов’янським етносом і успадкований від автохтонного населення. Такі камені мали ямки, жолобки та “сліди” ніг людини або тварини”.
Багато загадок приховують знахідки різних дослідників Гуцульщини про виявлені ними на Писаному Камені рисунки: ільчасті рівносторонні хрести, миски, чаші, слід вовчої лапи, голова гадюки із висуненим жалом, людина із піднятими руками, людина зі списом і шаблею, людина на коні, півмісяць і дві зірки, підпис Олекси Довбуша, тризуб, пластова лілія, пластове гасло «Скоб» та багато іншого. Проведене українознавче експедиційне дослідження Писаного Каменя поставило багато нових запитань, на які ще потрібно шукати відповіді.
Окремо варто розглянути легенди і перекази про Писаний Камінь як Гробницю Велета – володаря гуцульського племені, котрого поховали тут разом із Священним Топором у кам’яному саркофазі. Легенда про те, що Олекса Довбуш на плечах приніс із Чорногори на Писаний Камінь величезний камінь і закрив ними золоті скарби всіх опришків. Та легенда про те, що опришки Олекси Довбуша зимували у печерах-зимарках на Писаному Камені і стальними бартками писали на камені свої імена.
На першому етапі нашого дослідження Писаного Каменя було проведено чотири українознавчі експедиції, які показали, що даний цінний об’єкт природи, історії і культури України потребує глибокого системного наукового дослідження. В результаті проведених українознавчих експедицій ми зробили ряд документальних фотознімків різних наскельних ям, знаків, рисунків і написів та зняли відеофільм третьої експедиції (проведеної 14 жовтня 2008 року), що зберігається в Архівному фонді Філії “Гуцульщина” ННДІУ.
На основі наведених вище літературних джерел та власних експедиційних досліджень ми підтверджуємо наукове припущення Івана Вагилевича, Степана Пушика та інших українських дослідників Гуцульщини, що Писаний Камінь був у далекому минулому одним із слов’янських скельних святилищ у Покутських Карпатах, на якому молились до сонця і приносили жертви наші далекі предки.
Таким чином ми дійшли висновку, що Писаний Камінь є дуже цінною пам’яткою природи, історії та культури Гуцульщини і України, яку потрібно системно дослідити і що цей унікальний природний і сакральний об’єкт обов’язково повинен одержати Національний статус заповідності. На закінчення висловлюємо надію, що з часом до найдавніших скарбів України буде віднесено і загадковий Писаний Камінь, на котрому ще чудом збереглась викарбувана в камені важлива сторінка стародавньої історії і духовної культури українського народу.
Фотографії:
Іван ЗЕЛЕНЧУК,
кандидат фізико-математичних наук,
старший науковий співробітник Філії
«Гуцульщина» ННДІУ
3 Comments