Параска Петрівна Борук народилася 8 травня 1934 року в селі Рожнові у багатодітній сім’ї. З 1967 по 1980 рік працювала майстром художнього ткацтва на Косівському художньо-виробничому комбінаті. З 1972 року бере участь у різних художніх виставках. У 2001 році їй присвоєно звання “Заслужений майстер народної творчості України”.
Ази ткацтва вона почала опановувати завдяки сусідці — зарічанці Ганні Петрівні Галичук. Саме ця жінка була її першою учителькою і наставницею, охоче ділилася набутим досвідом ткання із підопічною.
Наука легко давалася Парасці. Адже вона з материнським молоком увібрала в себе любов до навколишньої природи, до краси, яка була притаманна місцевій архітектурі, ноші, вишивці, говірці, пісні, колядці, що домінували в традиціях та обрядах. Саме на традиціях гуцульського ткацтва стрімко зростала творчість цієї майстрині.
Параска Петрівна в створенні гам кольорів має свої секрети. За власним рецептом фарбує вовняну пряжу, яка не вигорає (вицвітає) на сонці, не линяє при пранні. Тому натуральний колір на тому чи іншому виробі зберігається протягом десятиліть.
На її чудових рукотворних виробах переважає оранжево-коричнева гама з вкрапленням чорного, червоного і жовтого кольорів. Вони зливаються в єдину гармонію, суцільний акорд, що по-своєму звучить у кожному окремо взятому виробі.
Якось кандидат мистецтвознавства Тетяна Кара-Васильєва про П.П.Борук сказала: “Майстриня серцем відчуває ритміку узору, підкреслена декоративність твору досягається за допомогою укрупнення провідних мотивів, філігранною розробкою їх внутрішньої структури і чітким підкресленням загального контуру”.
У її виробах виразно простежується традиційна схема побудови малюнка. При цьому прикрашаються в основному кінці тканини п’ятьма чи сімома (як бачите, непарними) орнаментальними смугами, а середина полотнища залишається майже вільною від узору. А орнаментальні композиції, створені цією ткалею, походять від ромбовидних мотивів. Усі ромби, квадратики, зірочки, рожі з давніх давен у народному мистецтві мають велику змістовну суть. Так само певне смислове навантаження, певний зміст мають і різні кольори.
Майстриня поряд з традиційним човниковим широко застосовує техніку перебірного ткацтва. Це дає їй можливість створювати складні графічні й стрічкові композиції, де чітко підкреслено та виділено основне — тему й назву твору.
Роботи П.П. Борук є у приватних колекціях шанувальників самобутнього гуцульського мистецтва, деяких музеях, займають чільні місця у родинній хаті, що стала Літературно-художнім музеєм-студією сім’ї Боруків. Їй славу принесли портьєри “Полонина”, “Дзвінка”, “Карпатські зорі”, “Едельвейс”, “Скали Довбуша”, верети “Писаний Камінь”, “Гуцулка Ксеня”, “Беркут”, “Писанка”, макатки “Арканове коло”, “Гуцульське намисто”, “Два кольори”, “Чорнобривка”, “Замріяна”, спіднички, молодіжні сумки, оригінальні рушники.
Параска Петрівна, незважаючи на те, що не рідко дають про себе знати різні болячки, сповнена енергією краси і бажання творити на радість людям.
П.Дмитрів
