Прішла весна. Черемош звер з себе студений панцир десь на початку квітня і бокораші робили своє свєто “віхи”. У Конєтині на початку 60-х років 20 ст. на дільници у черленім вуглі собарали усіх бутинирів, збивачів, керманичів і робили мітинг. Там уни розказували єкі уни чемні, шо їм дала партія і кілько, берутци зробити у цим році, тай з тим идут на свої дараби. А кожна дараба аж смієласи до них бо була файно убрана у деревця.
На кожній дарабі була скриня – там керманичі тримали бесаги з харчами, суху уберю, інструмент. Цу скриню робили хто де хотів, або на першій талбі, або на третій. Дараби’мали по сім-вісім талбий і до купи того було 350 см3. – 450 см5. На коли усі керманичі зійшли на свої дараби, узєлиси за довгі сула “кєрми” і лиш собі поглипували на кляузу. На кляузі був один чоловік котрий давав воду помаленьку так шо би була велика вода і на послідні дараби і шлюзи були би підоймлені. Так помаленьку одна за однов дараби ідуть на Тюдив під троїсту музику, співанки челяді та Божого благословення.
А тим чєсом бутинарів, збивачів та дружин керманичів везуть грузовими машинами у Тюдив до гамованки де на них чікає начальство кутської сплавної контори. Наколи прішла першя дараба і пристала до’ берега її стрічає музика, співанки побратими і уни разом чекають на инчі дараби коли усі прийдуть на гамованку.
Єк усі керманичі зійшли на берег, начальник кутської сплавної кантори дарує хліб-сіль ліпшим керманичам під звуки духового оркестру, витак запрошує всіх за богато накритий стив, аби разом відсвяткувати це свєто і шоби їм добре велоси увес рик. Це був праздник, але була шє робота – кєшка, ни проста, кождий раз керманичі мусіли берегтиси, бо не знали шо їх може чікати. Таке саме свєто робилося осіню, коли послідній раз керманичі везли дараби у Тюдив їх файно опровожєли і робили таке саме свєто як і ве’снов. Дараби збивали четверо чоловік, їм давали’півлітру спірту на тиждень кожному аби мали собі на лік. Збивачі багато чєсу проводили у воді і могли борзо пристудитиси.
Деколи було так шо їм спирало воду, то тогди на поміч приходило дерево туя. Наломиш собі крачків з’ туї тай то собі жуєш прємо з насінням і то їм попускало, це їм нарадив один калугер з Румунії, що приходив видознати свою родину. Так само добре помогає чай з кропиви’ добре лікує печінку, помогає на черево їго п’єш собі доки ни попусти, тай можна їсти гриби маремухи і ші збирали по дорозі гриба порхавку – гриб дуже помічний, ним добре лічити рани котрі довго заживають.
Віталій ДМИТРЮК,
смт. Путила, Буковина, фото автора
