Сучасна вітчизняна практична педагогіка налічує не так уже й багато імен, про які можна відповідально стверджувати, що це особистості національного рівня. Хоча це й природно (і не тільки для освітньої галузі) – людей, котрі здатні продукувати ідеї та ще й братися за їх реалізацію, щоб потім сповна пожинати як радість здобутків, так і гіркоту невдач, справді небагато. А тих, хто все життя горить сам, при цьому не дає передихнути нікому, хто поруч із ним і є його командою, – і взагалі одиниці.
До таких невгамовних, одержимих вічним пошуком, заряджених енергією творення маємо всі підстави віднести кандидата педагогічних наук, члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук України, народного вчителя України, директора Яворівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Косівської районної ради Івано-Франківської області Петра Васильовича Лосюка, який четвертого березня цього року відзначив свій високий 75-річний ювілей.
П.В.Лосюк свідомо прийшов у педагогіку. 1962 року він із відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту і з тих пір працює у рідному селі, спочатку вчителем, а з 1963 – незмінним директором майже 48 років.
Уже на початковому етапі свого шляху молодий учитель розумів, що школа повинна формувати всесторонньо розвинену особистість, а не лише давати певну суму знань із різних навчальних дисциплін. Він ретельно вивчає класичний досвід європейської педагогіки, знайомиться з досягненнями педагогів-новаторів того часу. Однак чимало із пропонованих ідей за своєю суттю були звичайним репродуктивним навчанням, яке приносило користь лише певній частині учнів і зовсім мало – всім іншим.
Народившись у гуцульській сім’ї, Петро Лосюк із дитинства виховувався в традиціях народної педагогіки з її принципами природовідповідності, включенні дітей в атмосферу праці, покладання на них посильних обов’язків. Заняття кожної гуцульської родини мистецькими ремеслами також давало широкі можливості для виховного впливу, формування у підростаючого покоління позитивних моральних та естетичних рис.
Саме це й послужило для П.В.Лосюка поштовхом для наукового обґрунтування необхідності використання народного мистецтва у практиці роботи школи. Він захищає в 1974 році кандидатську дисертацію “Моральне виховання старшокласників у процесі оволодіння декора тивно-прикладним мистецтвом” і виступає у такий спосіб автором нової освітньої парадигми, яка поєднала в собі навчання, мистецтво і працю.
Досвід ученого і педагога зацікавлює освітянську громадськість і викликає схвальну оцінку профільного міністерства. 1977 року П.В.Лосюк стає делегатом IV Республіканського з’їзду вчителів, 1979 – його нагороджують медаллю А.С.Макаренка, 1989 – присвоюють почесне звання «Заслужений учитель України».
Проблема удосконалення навчання належить до числа тих педагогічних проблем, які з плином часу нічого не втрачають у своїй актуальності. П.В.Лосюк дотримується думки, що це – головне завдання школи і дидактики, всі ж інші – похідні від нього, адже саме через навчання в його єдності з вихованням здійснюється надзвичайно важлива функція суспільства – передавання соціального досвіду поколінню, яке підростає. Покращення діяльності, засобами якої реалізовується ця функція, – «вічне завдання» педагогіки.
Петро Лосюк категорично відмовляється працювати за усталеними стандартами чи сприймати розмови про реформи, якщо вони не підкріплені ніякими конкретними змінами в системі освіти.
Не задовольнятися досягнутим, шукати нові шляхи виховання і навчання, моделювати школу завтрашнього дня – така формула його педагогічної творчості.
Здобуття Україною незалежності відкрило широкі можливості для педагогічної галузі. П.В.Лосюк розробляє концепцію організаційно-педагогічних основ діяльності гуцульської школи як регіональної української національної, базовою ідеєю якої є використання етнографічного компонента в сучасній школі.
Концепція дістала широку підтримку у всій Україні. Її впровадження у навчально-виховний процес давало можливість формувати світогляд школярів не на основі абстрактних понять, а на конкретному змісті – матеріалах про історію, географію, природу, господарство, культуру, мистецтво, звичаї та обряди, християнські вірування рідного краю. У такий спосіб виховний вплив на учня набував природного змісту, а поняття патріотизму, любові до свого народу позбавлялися декларативності, ставали близькими й органічними для дитячої душі.
Серед вагомих наукових здобутків П.В.Лосюка – його авторський проект “Школа здібностей”, який здійснювався у 1997-2002 роках. Актуальність проекту викликана самим життям: в умовах сільської школи, розташованої в гірській місцевості, необхідністю стало забезпечення кожному учневі рівного доступу до якісної освіти з урахуванням індивідуальних особливостей, нахилів і здібностей. Особисто орієнтоване навчання – не просто черговий модний вислів. П.В.Лосюк взявся наповнити його належним змістом, визначивши специфіку й організаційні форми реалізації.
Упровадженням цього проекту вчений-педагог разом зі своїм учительським колективом мовби здійснив настанову Івана Огієнка: “Творчу обдаровану молодь потрібно готувати не лише в спеціалізованих закладах, школах нового типу, а скрізь і всюди, не забувати найменшого села і провінційного закуточка. Піднесемо культурно і освітньо наші села та й самі піднімемося”.
Школа-комплекс давала можливість створити необхідні умови для розвитку здібностей кожного учня, свідомого вибору професії, підготовки до життя в умовах ринкової економіки.
Експеримент дав позитивний результат, його методологією і організаційними засадами зацікавилася педагогічна громадськість, його план упроваджували в педагогічну практику різні навчальні заклади. 26-28 жовтня 2006 року “Школа здібностей” Петра Лосюка, як новий підхід до вирішення проблем особистісно орієнтованого навчання, розвитку здібностей школярів, професійної орієнтації тощо була в центрі обговорення Всеукраїнської науково-практичної конференції “Морально-патріотичне виховання дітей та молоді: етнографічні засади”, яка проходила у Косові та Вижниці за участю учених, керівників освіти та педагогів-практиків з усіх регіонів України. Думки Василини Хайруліної – члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук України, Сусанни Каракоз – автора програми “Педагогічні роздуми” Українського радіо, Миколи Лесюка – доктора філологічних наук, професора Прикарпатського університету, Лариси Мафтин – кандидата філологічних наук, доцента Чернівецького університету, Івана Зеленчука – кандидата фізико-математичних наук з Інституту українознавства МОН України (філія “Гуцульщина”) та багатьох інших сходилися на тому, що авторська модель гуцульської школи здібностей накреслила такі основні завдання виховання (у широкому його сенсі), як формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря своєї
землі, прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій свого народу, виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею свого професійного майбутнього, вирішення гострих соціальних питань зайнятості молоді.
Українська наука в особах її яскравих учених дала належну оцінку творчим педагогічним пошукам П.В.Лосюка. Зокрема, Микола Жулинський, відвідавши Яворівську школу, назвав її унікальною, бо вона “відкриває нові творчі світи для дітей, спраглих на самовираження в мистецтві…”. І далі: “Безперечно, тільки такий сподвижник, як Ви, дорогий Петре Васильовичу, здатний запалювати вогонь творчості у дитячих душах… Тож хай доля Вас береже, а послідовників хай число наростає, збільшується, бо в таких школах формується українська патріотична душа…”. Високо оцінив досягнення школи Василь Кремень.
А Михайло Антонець зазначив: “Школа сприяє і забезпечує цілісність і різноманітність виховного середовища, гармонізацію сімейного, національного і громадянського виховання на основі гуцульської етнопедагогіки”.
Петро Лосюк – людина невгамовна. Здавалося б, що ж іще потрібно йому у житті? Має широке визнання й авторитет, держава належно відзначила педагогічні заслуги: 2003 року Петро Васильович став лауреатом обласної педагогічної премії ім. М.Стельмаховича, а 2005-го – Всеукраїнської премії ім. В.Вернадського. 2008 року Ука зом Президента України йому присвоєно почесне звання “Народний учитель України”.
Та не збирається Петро Васильович втішатися лаврами. Його непокоїть, що в Україні хоч і проголошено перехід до профільного навчання, однак ні матеріально-фінансової, ні організаційно-правової бази ця реформа не дістала. А як здійснювати профільну підготовку в малокомплектній сільській школі, – а таких шкіл більшість в Україні? Як готувати до життя сільську молодь у ринкових умовах? За яких обставин випускники школи залишаться жити в рідних місцях, щоб не змертвіли, не поросли бур’янами українські села?
…Запитання, запитання. Їх більше, ніж відповідей. Тому не може залишатися спокійним народний учитель Петро Лосюк: він звертається з листами до Верховної Ради України, народних депутатів, Міністерства освіти і науки України, добиваючись вирішення цих проблем на найвищому державному рівні.
Але не тільки вимагає від інших – сам виступив з ініціативою створення такої моделі малокомплектної сільської школи, у якій органічно поєднуються профільне навчання і професійна підготовка.
Це нова дидактична система, яка охоплює інтелектуальні запити старшокласників, соціальні умови теперішнього села, необхідність підготовки шкільної молоді до продуктивної праці, виховання в ній конкурентоспроможності в умовах ринкового виробництва.
Це не гола безлика схема, а наповнена конкретним змістом структурно улагоджена модель, що засвідчує відхід від стереотипів традиційної освіти, яка, на жаль, виявилася неспроможною адекватно реагувати на виклики часу.
Ідея видалася перспективною Інститутові педагогіки Національної академії педагогічних наук України, і директор Інституту, перший віце-президент НАПН України В.М.Мадзігон запропонував провести за темою “Поєднання профільного навчання з професійною підготовкою старшокласників в однокомплектній сільській школі” експеримент на базі Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст. П.В.Лосюк є науковим керівником експерименту. Вирішення поставлених завдань і перевірка висунутої гіпотези здійснюється поетапно протягом 2010-2014 років.
…Коли задуматися, у чому криється секрет творчого довголіття П.Лосюка, то відповідь напрошується сама собою: у постійному прагненні до здобуття нових рубежів, невпинному пошукові системних форм і методів дидактики, які б відповідали сучасним соціальним запитам і – найголовніше – потребам учня як особистості і суб’єкта навчально-виховного середовища.
Нині педагог і вчений сповнений життєвого досвіду і нових задумів. Його знають і шанують як у рідному Яворові, так і в Києві, як у Косові, так Івано-Франківську, як у Львові, так і в усьому Гуцульському регіоні. Проте найголовнішим, мабуть, є той незаперечний факт, що багатолітній науково-педагогічний доробок Петра Лосюка уже сьогодні творить вагому сторінку української національної освіти
ХХІ століття.
Аделя ГРИГОРУК
