Таку назву має нове видання, яке вийшло у видавництві “Писаний Камінь” і видрукуване у МП “Евріка”. Журнал анонсовано як літературно-мистецький і громадсько-суспільний часопис, і він справді відповідає задекларованій назві.
Часопис друкує матеріали про маловідомі сторінки з життя Л. Українки, І. Франка та О. Кобилянської авторства члена НСЖУ Богдана Тимінського, літературознавчі статті відомого науковця Аделі Григорук. Особливо цікавим є дослідження творчості письменниківсатириків Сергія Коваля та Омеляна Лупула. Останній представлений добіркою байок із книги “1000 байок”. Серед них:
Перефарбовані вже Свині –
Всі офіційно жовто-сині,
Мов перероджені, і раді:
Тепер на кожній же нараді
Вони найголосніші й модні,
І завжди ситі, не голодні,
– Свої потреби всі покрились…
І так же риють, як і рили.
А також:
Бродить Гарбуз по городу –
Чіпляється до народу:
Пошліть мене засідати
Там, де плем’я все мордате.
Хоч і в мене, діло звісне,
Пика теж ледь-ледь не трісне,
Та, крім статків, для параду
Дуже хочу мати владу.
У часописі подано вірші-химери з галузі дендрології вербовецько-київського поета-“фільозофа” Івана Андрусяка. У творі “Горіх” автор пише:
так мускусно і в’яжеться життя
олійно так вибілюється гусне
вимислює у досконалість звивин
у тріпотливе завмирання мозку
захищене півкулями двома…
які химери образи які
в цих сотнях звивин мусять народитись
перш ніж ослабне тепла пуповина
й на жовту землю упаде горіх?
А ще подано витвори під назвою “Вільха”, “Осика”, “Сосна”, “Верба” та “Яблуня”.
Ярослав Тимофійчук помістив цікавий матеріал з церковного життя та про народну ношу в Соколівці.
Часопис друкує інсценізацію новел марка Черемшини “Верховина” авторства Василя Стеф’юка про події на Гуцульщині після першої світової війни.
Зацікавлять читачів публікації письменника, члена НСПУ Дмитра Арсенича “Розвідник за покликанням”, народного вчителя України П. Лосюка “Бути Гуцульській ґражді” та члена НСЖУ Дмитра Карп’яка “Увіковічнені в піснях”. Доречним є поміщений у виданні твір Петра Шекерика-Дониковського “На дні озера”, написаний соковитою гуцульською говіркою та стаття заслуженого майстра народної творчості Михайла Трушика “Сходинки росту” – про Косівський осередок НСМНМУ та проблеми у його роботі.
У часописі знайшлося місце і для інформаційного матеріалу – про храмові свята на Косівщині, про національні природні парки України, ювілейні дати, сторінки історії, книжкова полиця, рецепти апітерапії від головного косівського бджоляра, лікаря Миколи Балаша, про відпочинкові садиби й об’єкти і, навіть, про гуцульську кухню.
Видання щедро ілястроване кольоровими та чорно-білими світлинами Ярослава Тимофійчука і Богдана Штундера, художніми творами Параски Плитки-Горицвіт, Анатолія Калитка, Антона Григорука та Зеновія Гаркуса.
Хотілося б відзначити працю людей, які ввійшли до складу редакційної колегії, а це: Петро Гавука – професійний журналіст, Аделя Григорук – літературознавець і науковець, Ярослав Тимофійчук – член НСЖУ, Антон Григорук – талановитий художник, живописець і графік, Дмитро Арсенич – письменник, член НСПУ, Мирослава Долинчук – молодий, перспективний журналіст та Михайло Павлюк – видавець, керівник видавництва “Писаний Камінь”, який тікає від політики, а вона намагається його зловити (упіймати), бо справді, від неї не втечеш, бо, як відомо: не займаєшся ти політикою – то вона займеться тобою. Та ряд матеріалів, вміщених у часописі (А. Григорук, Д. Арсенич, В. Стеф’юк, Я. Тимофійчук та ін. ) не є аполітичними, і визначення видання як не тільки літературно-мистецький, а й громадсько-суспільний часопис передбачає хоча б аналіз політичних подій в Україні та Гуцульщині.
Заслуговує схвалення той факт, що редакційна колегія працює на громадських засадах. Ці люди – справжні патріоти, які стверджують правило: “І словом, і ділом”, можливо, сподіваючись у майбутньому на якусь мізерну компенсацію за свою працю.
Народжене дитя – “Гуцули і Гуцульщина” – виявилось досить здоровим організмом. А якщо зважити на те, що благословили це народження такі відомі діячі, як Володимир Грабовецький, Петро та Василь Біленчуки, Ярослав Радиш, Михайло Андрусяк та Михайло Павлюк, – то можна сміло стверджувати, що первісток житиме довго і працюватиме плідно на користь народу. Незначні “бубки” мають чисто фізично-технічний характер, зокрема: Національний природний парк у Хмельницькій області названо “Подільські Товри”. Має бути “Подільські Товтри” (стор. 10).
Серед побажань творцям і видавцям журналу – залучення до роботи кореспондентів-авторів з усієї Гуцульщини: від Путили до Рахова, від Вижниці до Яремчі і Надвірної, Печеніжина і Яблунова; поширення видання на всю Гуцульщину; зробити його передплатним, визначити у журналі місце для аналізу політичного життя на Гуцульщині, як складової громадсько-політичного життя гуцулів.
Можна сміло стверджувати, що сьогоднішньому складу редакційної колегії під силу не тільки успішно редагувати журнал “Гуцули і Гуцульщина”, а й ініціювати випуск газети для ареалу, де проживають гуцули, а це регіон Закарпатської, Чернівецької та Івано-Франківської областей, газети, яка висвітлювала б повсякденне життя гуцулів, їх проблеми, побут, традиції, історію, культуру минулого та сьогодення.
Омелян НІМЕЦЬ
