Кедрове Божелісся

Марія Влад — відома українська письменниця і поетеса у новій книзі «Кедрове Божелісся» (Косів: Писаний Камінь, 2013 – 206 с.) уже в черговий раз повертається до теми рідної Гуцульщини — яскравого смарагду на Землі. І тут же наголошує, що треба розказувати без упину, збирати й оповідати цілющу бувальщину минулих століть, аби не загубити жодного коштовного камінчика з народних схронів. Любити священне Божелісся так, аби й інші дізналися й полюбили цю рахманну красу, задуману Творцем для безмежної радості.

Автор цієї повчальної книги закликає небайдужих читачів зберегти й передати безцінні багатства прийдешнім поколінням. Якраз у розділі «Стрітеннє» вона тепло розповідає про народні звичаї і вірування гуцулів.

—    Дауні гірєни ці сєтки дуже сербували, — пише пані Марія, — у ні дуфали і мали із ними из’єзані усякі вірування свої старовіцкі, проти иких отці уцерквах дуже остро і сильно виступали. Було бильше таких людий, що на Розигри, Рахманцкого Великодня, Обрітенія, Курика нічьо би на світочку руков ни тєнули так, єк на Великдень.
—    Нічого не буду вигадувати, — підкреслює Марія Влад. — Все живе, все належить моєму народові, йомуі вертаю на письмі. Тримаю управій руці перо, а в лівій підношу до образа Гуцульщини свічку жовтого тирлича, зібраного на Попі Івані, де була обсерваторія. Так-так, ця гуцульська верховина присвячувала тирчлич-зілля до небесних світил.

Автор книги устами її героїні повертає нас до прадавніх традицій гуцулів, дотримання головних рокових свят… І, водночас, вкотре порушує тему збереження природніх багатств нашого краю.

«Адьи, розбудьили нивиличку звіринку, або й дрібоньку, шо спала собі, коло свої мамкє… Але то уже звіринка звикла до того… І людьи звикли, бо то — і вночє, і у дньину… Лісочьок наш вивозі… Вивозили людий наших… А то й лісок вивозили… Тьий дорешти вивозі… Скоро і звіринка ньи буде матьи де сховатьиси…»

Це проблема з проблем ХХІ століття.

Петро ГАВУКА,
редактор журналу «Гуцули і Гуцульщина»

Share

Залишити відповідь