Суспільно-політичні передумови початку етнографічних досліджень.
Початок досліджень Гуцульщини співпав із часом входження Галичини до складу Австрійської імперії. Жодним чином не можна стверджувати, що утвердження етнографії як науки в Галичині не відбулося б за інших політичних обставин. Чи, що актуальність і цілісність вивчення Гуцульщини, були б знівельовані за умов іншої соціально-економічної ситуації. Все ж слід проаналізувати дійсну реальність, що склалась на землях монархії Габсбургів, до якої Галичина була остаточно долучена в 1795 році, виокремивши позитивні чинники, що вплинули на зародження і розвиток етнографічних досліджень Гуцульщини.
Політика Габсбургів, особливо з к. XVIII cт., ґрунтувалася на внутрішньополітичній стабільності і зовнішньополітичній дипломатії, а не на військових звитягах. Оскільки Галичина стала новою і найбільшою провінцією імперії, то першочерговим питанням для уряду було вивчення і підведення до потреб імперії її господарсько-економічного та соціально політичного стану. Для впровадження загально імперського принципу адміністративного управління, одним із головних завдань австрійської влади в регіоні наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. стала ліквідація залишків адміністративно-правових і політичних моделей Речі Посполитої. Габсбурги трактували анексію провінції як цивілізаційну місію, сформулювавши ідеологію ролі Австрії як засобу проти уявної відсталості провінції. Все це вимагало ресурсів, які вкладались у регіон і так чи інакше сприяли науковому вивченню різногалузевих питань, у тому числі й гуманітарних.
Виходячи з обставин, що склались станом на той період, можемо виділити основні позитивні фактори, що безпосередньо, чи опосередковано, впливали на формування етнографічного зацікавлення Гуцульщиною.
До них можемо віднести такі чинники.
У результаті Французької революції та перенесення її ідеологем до решти частини Європи, а, зокрема, на землі монархії Габсбургів, Галичина потрапила під загальноєвропейські віяння епохи Романтизму. Згідно її ідей, особи з соціального низу піднімалися до рівня учасників історичного процесу. Посилилася роль природи у всіх її проявах, що викликало потяг до первинного стану людини, незалежності пересічного громадянина від утисків суспільства. Саме тому в епоху романтизму оформлюються феномени туризму, альпінізму, з’являється зацікавленість до вивчення багатогранного фольклору простого народу, а не культур аристократії. Романтизм збігається з промисловою революцією, відзначеною появою парової машини, паротяга, пароплава, фотографії. Ці чинники безпосередньо впливали на розвиток етнографічних досліджень у Галичині.
Після закінчення Наполеонівських війн в імперії настав час відносної політичної стабільності. І, хоча, Австрія в тому часі перебувала в перманентній економічно – політичній кризі і постійних спробах реформ, все ж відсутність інтервенції та стресів, що приносить військовий стан, давала можливість вийти за рамки «основного інстинкту» і сконцентрувати увагу на вибудові власної національної парадигми. Мова йде про пошук історичної тяглості і цілісної національної форми, незалежно від соціальної та майнової приналежності.
Галичина була останнім і одним з найбільших регіонів, приєднаного до імперії, тому потребувала всестороннього вивчення в галузях геології, з пошуку і розробки корисних копалин, народного господарства, (особливо лісового), вирішення земельних і соціальних питань, перепису населення і створення кадастрів. Ці та інші чинники приводили в край людський і фінансовий ресурси. В результаті дійшло і до потреби вивчення її етнічного складу, для визначення рівня лояльності до влади. Потреба в знаннях про особливості менталітету і політичні погляди галичан також сприяла розвитку гуманітарних досліджень в краю в галузі етнографії.
Перші комплексні наукові дослідження в Карпатах і на Гуцульщині зокрема стосувались вирішення питань у галузі природничих наук: геології, ботаніки, метеорології. Видатним представником того періоду був австрійський географ, природознавець, лікар, геолог і педагог Бальтазар Гакет, який, за доручення Відня, провадив у 1793 р. дослідження в Галичині в вище зазначених галузях. Перший том його праці «Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788 bis 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten» безпосередньо стосувався Гуцульщини.
Польові дослідження, проваджені Гакетом в межиріччях рік Черемоша, Прута й Бистриці, окрім іншого, містили інформацію і про мешканців того краю, гуцулів, хоча в описах називає їх «горянами руськими». Таким чином, через призму природознавчих аспектів дослідження, Східні Карпати і Гуцульщина зокрема, були виведені в площину наукових дискурсів, спершу в галузі природничих наук, а згодом археології і етнографії. У результаті, а також, під впливом загальноєвропейської епохи романтизму, об’єктом досліджень стають не лише природні багатства Карпат, а й місцеві мешканці, їхня духовна та матеріальна культура.
Слід за Б. Гакетом появляються ряд першовідкривачів у галузі етнографії, наукові дослідження яких так чи інакше були пов’язані з Галичиною та вплинули на процес досліджень народної культури Гуцульщини. Свій внесок у початок етнографічних досліджень зробив Станіслав Сташіц, письменник, природник, політичний діяч Польського Королівства. Результати його спостережень викладені в монографії: «O ziemiorodztwie Karpatów i innych gór i równin Polski», виданій в Warszawie w 1815 р.
На початок ХІХ ст. стан етнографічних досліджень у Галичині був на емпіричному рівні. Гуцульщина, як і більшість етнографічних регіонів Карпат, лише починала привертати до себе увагу як об’єкт народознавства, культурології, та фольклористики. Це був час, коли саме прокинулися, розвивалися і розцвітали думки про народність, коли освічені люди тих часів під впливом ідей романтизму звернулися до народу, почали приглядатися до того, як він живе, прислухатися до його мови і пісень, придивлятися до його звичаїв і думок, почали все це записувати, друкувати та обмірковувати.
Надзвичайно важливим в цьому ракурсі вважається дослідження Ігнатія Червіньського, проведене на пограниччі Гуцульщини і Бойківщини в перших роках ХІХ ст. під назвою «Okolica Zadniestrska między Stryiem i Łomnicą, czyli Opis Ziemi i dawnych klęsk lub odmian tey Okolicy, tudzież iaki iest lud prosty dla religii i dla Pana swego, Zgoła iaki ón iest w całym sposobie życia swego lub w swych Zabobonach albo zwyczaiach». Праця була видана у Львові в 1811 . Хоча велика частина твору присвячена періоду Київської Русі і Польського Королівства, а етнографічний матеріал викладено без жодних методологічних принципів, все ж з часу видання ми можемо говорити про зародження етнографії в краї. В цій праці автор описує весільні і поховальні обряди горян, їхній обрядодії під час весілля, класифікує одяг та раціон харчування.
Важливу роль відіграла стаття Кароля Мілевського «O Hucułach» за 1821 рік, де автор описав умови проживання гуцулів, дав загальну характеристику побуту та архітектурі полонинсько-вигінному способу господарства, робив спроби вивести етимологію слова «гуцул».
З посиленням реакції в Королівстві Польському після поразки повстання 1930-1931 рр. та наступом царизму на українство в Наддніпрянський Україні, відбувається приплив інтелігенції до краю. Галичина стає не лише центром національного життя обох народів, а й осередком фольклористично-етнографічних досліджень.
З галицьких діячів науки, що звертались до фольклору в своїх працях, слід згадати губернатора Галичини, викладача Львівського університету Вацлава Зелецького (1799-1849), який в 1833 році видав результати своїх досліджень, в тому числі й на Гуцульщині «Pieśni polskie i ruskie ludu Galicijskiego» . В тексті, що зібрав автор, розкривається система обрядодій під час хрещення дитини та релігійних свят, а також, в стилі романтизму, оспівуються народні герої Гуцульщини Довбуш і Нечай. Цей твір справив значний вплив на подальші дослідження саме пісенної фольклористики краю.
Продовжив і доповнив цю працю В. Зелеського Жегота Паулі (1814-1895). Перший період його діяльності пов’язаний зі Львовом. Ще будучи студентом, подорожує по Галичині, збирає пісні та приказки, переписує письмові пам’ятки старовини і на основі зібраного матеріалу видає «Wyimki z podrórzy po Galicj». Також автор збирав відомості про гуцулів, мріяв видати монографію про мешканців Татр і Карпат. В 1839 році виходить його збірка «Pieśni ludu ruskiego ludu Galicji». Окрім пісень на схожу тематику, як і в Зелеського, збірка містить коментарі автора, роздуми над слов’янською спільністю.
З 1831 року мешканцем Галичини стає колишній студент Варшавського університету Казіміж Вуйціцький (1807-1879). Він поселяється неподалік Коломиї і розпочинає свої етнографічні розвідки. Результати дослідження публікує в збірці „Stare gawedy i obrazy” . Автор переповідає розповіді про опришків, їхній зовнішній вигляд, описує характер гуцулів, звертаючи увагу на їхню особливу прив’язаність і любов до гір.
На витоках етнографічних досліджень Гуцульщини в той час був уродженець Галичини драматург Юзеф Коженьовський (1797-1863), автор драми «Верховинці», в якій із симпатією і захопленням змалював життя гуцулів. Інформацію Коженьовський черпав з першоджерел. Ще під час навчання в Чернівецькому університеті він часто гостював на Гуцульщині, де вивчав побут гуцулів. Своє захоплення їхніми звичаями, волелюбністю і мудрістю він передав у вищезазначеній драмі. В своїй статті «О Гуцулах», яку готував як передмову до драми, описує гуцульську архітектуру, характеризує побут, одяг, їжу. Певну увагу приділив характеристиці мови гуцулів. Вважав їх праукраїнським населенням, що ховалось тут від набігів кочівників на степову Україну.
Слід зазначити, що з другої чверті ХІХ століття в дослідженнях Гуцульщини вагомою стає роль греко-католицького духовенства. Одним з найвідоміших представників цього напрямку був Іван Вагилевич (1811-1866). Окрім душпастирської праці і соціально-політичної роботи, він стає співавтором збірки «Зоря» 1835 року та «Русалка Дністрова» від 1837 року, де друкуються в тому числі і статті про Гуцульщину. В 1837 році виходить його монографія «O mieszkańcach wschodniej części Gór Karpackich» .
Разом з священником і етнографом Яковом Головацьким і Маркіяном Шашкевичем засновують товариство «Руська Трійця», яке стає одним з перших осередків народознавчих досліджень в Галичині. Провадять часті експедиції в гори, занотовуючи все до дрібниць, де, зокрема, описують і свій побут, що було корисною інформацією для наступників. Також в листуванні Я. Головацький скаржився, шо українці, мешканці Галичини, не надають уваги дослідженню свого краю.Загалом Гуцульщина опинилась у спектрі етнографічних досліджень не випадково.
Літератори, художники та етнографи першої пол. ХІХст. шукали чогось архаїчного, старожитнього слов’янського праобразу, який міг би законсервуватись у якомусь із тогочасних суспільств. Вочевидь, саме далеко в горах можна було знайти те, що вони шукали. Поширювалась думка, що Гуцульщина – то світ небачених в Європі архаізмів. Та країна, що розкинулась у верхів’ях річок Прута, Черемоша, Бистриці й Тиси та на високих пасмах гір, всією своєю сутністю вимагала дослідження і фіксації, захисту своєї архаїчної культури перед наступом глобалізованого світу.
Тарас ЛАВРУК
