Публікації випуску: №3, 2011

Кращий заклад культури

У рамках Всеукраїнського огляду-конкурсу клубних закладiв у сiльськiй мiсцевостi кращим визнано Будинок культури с. Бані-Березова, який на обласному piвнi отримав диплом ІІІ ступеня та премію.

Цю клубну установу протягом семи pоків очолює органiзатор Ольга Ярославiвна Симчич. Культорганiзатор Будинку культури Василь Васкул не тiльки хороший музикант, Biн ще й талановитий солiст-вокалiст, володiє унiкальним бас-баритоном, активний учасник багатьох масових заходiв, якi проводяться в районi та областi.

При Будинку культури працюють ciм аматорсько-творчих колективiв: хоровий, вокальний чоловiчий ансамбль “Кришталь”, який носить почесне звання “народний”, дипломант XVIII Мiжнародного гуцульського фестивалю театр мiнiатюр, троїсті музики, вокально-iнструментальний ансамбль, гуртки художнього слова, фольклорний, лiтературно-краєзнавчий. В них беруть участь 156 аматорів. Віковий склад самодіяльних творчих колективiв на 80% становить молодь з 16 до 35 pоків.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Казка про Муравлика

Був собі Муравлик. Він жив у великому мурашнику. Тут кожен робив свою справу. Одні мурашки добували їжу, інші дбали про чистоту, ще інші ремонтували житло. Були тут мурашки-воїни, мурашки-вартові і навіть мурашки-няні, які виховували маленьких мурашенят.

Якось Муравликові набридло гратися зі своїми друзями, і він непомітно вибрався із мурашника надвір. Тут було так гарно! Світило сонце, співали пташки, пахли квіти!..

Муравлик побіг стежиною до струмочка. Прозора вода весело дзюркотіла і підстрибувала на камінцях. Муравликові захотілося скупатися. Він підійшов до самісінького берега і намірився стрибнути у воду.

Але враз перед собою побачив лупате зелене чудовисько.

— Ква-ква-ква! — голосно закричало воно, аж у Муравлика задеренчало у вухах.

Читати далі

1 коментар

Випуск №3, 2011

Казка «Як зайчик і білочка стали друзями»

В одному лісі на високому дереві у дуплі жила білочка. А внизу під деревом ріс густий-прегустий кущ, у якому зайчик збудував собі хатку.

Білочка зранку вставала, чепурилася і починала готувати сніданок. Вона чистила горішки, лущила насіння, а шкаралупу і порожні шишки кидала вниз — просто на зайчикову хатку.

Зайчикові це не подобалося. Він навіть сердився і не раз зауважував білочці, що так робити не годиться.

Але та лише сміялася у відповідь і казала:

— Нічого страшного, позамітаєш.

Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Прішла весна

Прішла весна. Черемош звер з себе студений панцир десь на початку квітня і бокораші робили своє свєто “віхи”. У Конєтині на початку 60-х років 20 ст. на дільници у черленім вуглі собарали усіх бутинирів, збивачів, керманичів і робили мітинг. Там уни розказували єкі уни чемні, шо їм дала партія і кілько, берутци зробити у цим році, тай з тим идут на свої дараби. А кожна дараба аж смієласи до них бо була файно убрана у деревця.

На кожній дарабі була скриня – там керманичі тримали бесаги з харчами, суху уберю, інструмент. Цу скриню робили хто де хотів, або на першій талбі, або на третій. Дараби’мали по сім-вісім талбий і до купи того було 350 см3. – 450 см5. На коли усі керманичі зійшли на свої дараби, узєлиси за довгі сула “кєрми” і лиш собі поглипували на кляузу. На кляузі був один чоловік котрий давав воду помаленьку так шо би була велика вода і на послідні дараби і шлюзи були би підоймлені. Так помаленьку одна за однов дараби ідуть на Тюдив під троїсту музику, співанки челяді та Божого благословення.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011

Лицар світлого воїнства небесного

В одній звичайній країні жив незвичайний юнак. Мав атлетичне тіло, як у воїнів Спарти. Доглядав за кожним м’язом, бо свідомо сприймав: тіло – храм Духу Людини. На руці, вище ліктя, вкарбовано малюнок – Вінець Страждання, як на іконі Ісуса Христа. Замість очей – дві квітки, які ніколи не стулювали пелюсток, навіть коли юнак спав.

Немало випробовувань  випало на долю юнака. На війні його наздогнала ворожа куля, та не забрала смерть — вижив. Далі була в’язниця. Довгі роки за ґратами не зламали волі, а ще й вигартували надзвичайну витримку, співчуття до слабших і велику віру в справедливість Божу до земної людини. Навіть у найгіршому п’яниці, покидькові долі юнак зажди знаходив якісь гарні риси. І тому, де б він не перебував, де нього залюбки йшли люди. Просили допомоги або вважали для себе честю хоча б постояти поряд.

Життя юнака ще молоде, але він уже немало встиг учинити доброго, аби у світі цвіли посмішки і любов.
Читати далі

Прокоментуй!

Випуск №3, 2011