Родина Куриленків приїхала до Косова в серпні 1921 року. Після придушення більшовиками Української Народної Республіки Михайло Куриленко – громадський і політичний діяч. Спочатку проживав у Львові, але в зв’язку з хворобою дружини переїхав до Косова.
Михайло Прокопович Куриленко народився в 1885 році в м. Корон Чернігівської області. Здобув педагогічну освіту в Києві. Був директором педагогічного училища в м. Ямполі, повітового училища в Кам’янці-Подільському. Його обрано членом Центральної Ради, а уряд Директорії призначив його в 1919 році комісаром УНР на Поділлі. Наприкінці 1920 року М. Куриленко назавжди покинув Східну Україну. Емігрантами стали і його брати – Василь (у 1920-1930 рр. – культурно-громадський діяч на Закарпатті) та Петро (помер у США, був регентом хору в кафедральному соборі митрополита Мстислава). Його дружина Валентина Іванівна 1886 року народження. В сім’ї (за даними окремих джерел) була донька Ірина 1916 року народження. Для того, щоб вижити треба було щось робити. У вересні 1922 року Михайло Куриленко за підтримки адвоката Петра Рондяка, священика Юліана Герасимовича, етнографа Володимира Гнатюка, судді Володимира Лаврівського заснував Спілку «Гуцульське мистецтво». Спілка в основному займалася виготовленням килимів. Її килими виготовлялися з місцевої вовни, фарбовані лише природними барвниками, знаходили добрий збут не лише в Польщі, але і за кордоном. Ескізи килимів виготовляли такі відомі митці як О. Кульчицька, С. Гординський, М. Бутович, П. Ковжун, Я. Музика, батько і син Холодні та інші.
В 1933 році Михайло Куриленко довідався, що донька священика з с. Ладичин на Тернопіллі Марія Світенько відновила старовинну техніку ткання на вертикальному верстаті не лядою, а горизантольною гребінкою. Майстриня на запрошення спілки «Гуцульське мистецтво» з кількома дівчатами-односельчанками приїхала до Косова. Серед них були Юлія Нагнибедюк, Бронислава Свідерська, Стефанія Будна, Стефанія Шпаковська, Марія Грибівка, Анна Мартинович, Ольга Хмільовська. Крім килимів члени Спілки виготовляли меблі, різьблені речі, кераміку, ліжники, самоділ. Зі Спілкою співпрацювали різьбярі брати Юрій та Семен Корпанюки, Василь Девдюк, Володимир Гуз, ткач Микола Ганущак, вишивальниця Ганна Герасимович, гончарка Павлина Цвілик та інші. Ще в 1923 році Михайло Куриленко добивався у польської влади відкриття школи гуцульського мистецтва, однак вона не дозволила.
Бухгалтерію в Спілці «Гуцульське мистецтво» вели політемігрант Павло Романюк та відомий диригент Анна Когутова. Вже через два роки після заснування Спілки була влаштована у Львові вистава гуцульських килимів власного виробництва. Свою продукцію Спілка відправляла в міста Польщі, а також в Німеччину, Францію, Швецію. Канаду, США. Чимало робіт зберігаються у музеях за кордоном. Михайло Куриленко був працьовитим, суворим і добрим. У Спілці була традиція: якщо дівчина виходила заміж, то вона виготовляла килим, який їй найкраще подобався, і цей килим, як віно, одержувала безкоштовно. У листопаді 1939 року у «Гуцульського мистецтва» (тепер це Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва) і першим його директором став Михайло Куриленко.
За німців Анна Мартинюк пізнала светер Куриленка на одному з селян. Вона пригрозила йому, вимагаючи даних, звідки цей светер. Під цим страхом він сказав, що його енкаведисти зобов’язали вночі відвезти труп «ворога народу» на скотомогильник біля «Дідика» і закопати. За це вони зняли светер з трупа Куриленка і віддали йому. Про цю подію було повідомлено внука Куриленка Стефанівського Романа, який проживає в м. Калуші.
28 жовтня в Косові було заарештовано Івана Острука, Михайла Богоноса та Михайла Куриленка. Але в зв’язку з масовим протестом Косівських робітників його було звільнено. Вдруге Куриленка заарештували на початку 1940 року. Він був знищений у м. Косові, тому немає його прізвища у книзі «Реабілітовані історією». В квітні 1940 року сім’я Куриленків була вивезена в Сибір. Дружина Валентина Іванівна померла в Казахстані, а донька Ірина повернулася на Україну і проживала в м. Львові. З приходом «перших совітів» «Гуцульське мистецтво» було націоналізовано і перетворено в артіль по виготовленню килимів. Знесенено будинок, в якому розміщувалася спілка «Гуцульське мистецтво». Зруйновано виставковий павільйон цієї Спілки. Ім’я Михайла Куриленка не пошановано в самостійній Україні.
Зиновій БИБЛЮК,
голова клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка
