Він був справжнім патріотом України

Нашого славного земляка Ігоря Аполлоновича Пелипейка добре знали на Косівщині та Прикарпатті. Я був знайомий з ним з 1958 року, а у Косові він проживав з родиною з 1938 року.  Полюбив цей край, малу Батьківщину, всім серцем і душею. Він  щиро, з усією мислимою глибиною відтворив його у своїх книгах.

Його кредо – велика працездатність і працелюбність. Жити і творити – це було його життєвою необхідністю. Напрошуються слова Максима Рильського: “Ми працю любимо, що в творчість перейшла”. Працював у своєму “сродному ділі” – праця за покликанням, за природними здібностями. Сковородинівська теза: “Сродна праця”. Як це важливо у наш час!

Цій людині була властива широка ерудиція, широкий діапазон знань: прекрасний філолог – і не тільки рідна українська мова та література, а й історія, географія, мистецтво, природознавство, людинознавство і політика. Чудовий педагог, видатний громадський діяч, краєзнавець, великий природолюб. Своїми вчинками він давав зрозуміти, що захищаючи природу, ми захищаємо Батьківщину.

І. А. Пелипейко відзначався великою людською скромністю. Як та бджілка, від роси і до роси, носив мед до нашого спільного вулика за покликом серця. Ігор Аполлонович прагнув виконати свій святий обов’язок – своєчасно змалювати й возвеличити свій край, Україну, її людей. І це йому вдалося.

Ніколи не був байдужим до проблем людей. Завжди відгукувався на животрепетні проблеми в усних виступах, періодичній пресі, виданнях. Доречно пригадати народну мудрість: бійся байдужих. Вони не вбивають, але з їхньої мовчазної згоди на землі бувають і зрада, і вбивство. По життєвій дорозі завжди йшов за плугом правди і ніколи не був перекотиполем.

Був шанованою людиною, яку знали і поважали, маючи за приклад для наслідування. Гарний сім’янин, люблячий батько – виростив і виховав дочку Ольгу, сина Володимира, які стали висококультурними, ерудованими людьми.

Принагідно згадати слова Тараса Шевченка: “Сумно, страшно, а згадаєш – серце усміхнеться”.

Сумно, бо нема з нами Ігоря Пелипейка. Страшно, бо у свій час в деякій мірі був переслідуваний, обмежений у своїх діях. Серце усміхнеться, бо багате творче надбання його спадщини залишилося з нами, в наших душах, серцях, пам’яті. І він з нами!

Честь і слава Ігорю Пелипейку. Хай з Богом спочиває. Вірю, що ніколи не заросте стежина до його теперішньої домівки.

Тадей ЯНИЦЬКИЙ,
голова осередку “Просвіти”,
вчитель Косівської гімназії

Share

Залишити відповідь