Розвідник за покликанням

Микола Арсенич-Березовський («Михайло») народився 27 верес ня 1910 року у селі Нижньому Березові Косівського району Івано-Франківської області. Після закінчення Коло мийської гімназії навчався на юридич ному факультеті Львівського універси тету. Був членом Пласту, УВО. У рік створення ОУН (1929) став її членом і займав гідні пости у ній. Генерал УПА. 1937 року за революційну діяльність заарештований польською поліцією і засуджений на три роки ув’язнення. На початку Другої світової війни втікає з тюрми і бере участь у формуванні груп ОУН-УПА. А в 1940 році один з найкра щих учасників військових курсів ОУН у Кракові. Член проводу ОУН.

Можливо, якби була Українська держава, Микола Арсенич став би чудовим юристом. Але його життя випало на неспокійні 30-40-і роки, коли українська нація на чолі з ОУН поставила собі за мету вибороти незалежну державу. Знехтувавши посадою юриста, Микола Арсенич з головою поринає у визвольну боротьбу. Будучи розвідником за покли канням, повністю присвячує життя борні з лютими ворогами свого народу.

Від 1941 року і до дня загибелі 1947 року — керівник СБ ОУН. Умів підбирати відповідні кадри, навести високу дисципліну і конспірацію. Він учасник Другого Великого Збору ОУН і Третього Надзвичайного Збору ОУН у 1943 році, член Головної Ради ОУН. У підпіллі діяв під псевдо: «Михайло», «Дем’ян», «Максим», «Григор». На керівному посту СБ (чи не найваж чої служби ОУН та УПА) Микола Арсе нич виявив велику волю і хист контррозвідника, викрив і знешкодив широку сітку ворожої агентури, як польської, так і большевицької.

Відомий діяч ОУН-УПА Лука Павлишин у книжці «…Як роса на сонці» (Фенікс, Львів, 1992 р., стор. 115), згадую чи про свою зустріч з Миколою Арсеничем, наводить такі його слова: «…А з більшовицькими агентами складніше. Багатьох уже ліквідували, а ниточка все тягнеться й тягнеться… Сітку створили… дай, Боже, нам таку! …Думаєш оті, що прилизуються до УПА під видом поліцаїв, хто? Їх агенти! Москва пазурі простягує. А ми їх обрубуєм, обрубуєм… Тяжко».

У 1944 році у Рівному, Львові, Луцьку діяв большевицький розвідник і терорист Микола Кузнєцов (пізніше герой Совєтського Союзу), який досконало володів німецькою мовою, мав докумен ти німецького капітана Пауля Зіберта. Він збирав цікаву інформацію, вивідував таємниці, вбивав німецьких генералів. Розвідка УПА поставила перед со бою ціль: зловити цього «Пауля Зіберта». Не те мучило нашу розвідку, що цей терорист вбиває високих німецьких чинів чи вивідує таємниці німецької армії. Почерк Миколи Кузнєцова у цих актах був шкідливим насамперед для українців. На місці вбивства він «загублював» якийсь документ ОУН. Гестапо, вважаючи, що це вчинила ОУН, жорстоко катувало зловлених націоналістів, проводило каральні операції проти українського населення. От чому цього шкідника треба було зловити!

Задум Миколі Арсеничу вдався: Ми кола Кузнєцов був заманений в па стку і спійманий. Допит вівся над то гуманно, без катувань. Микола Арсенич довів «Паулю Зіберту», що знає про нього все і хто він є насправді. Тоді той про все зізнався. Сподіваючись врятувати собі життя, Микола Кузнєцов видав своїх агентів серед упівців, назвав їхні клички, паролі («…Як роса на сонці», стор. 146).

Як ми всі знаємо, УПА тюрем не мала, не ті умови, а залишати живим такого ворога українців, як Микола Кузнєцов, було небезпечно. Ворожа большевицька преса роками твердила, що вбивство бандерівцями Миколи Кузнєцова є їхнім співробіт ництвом з німцями. Але той факт, що СБ ОУН не передала його гестапо, засвідчує протилежне. До речі, большевицька розвідка ніяк не могла змиритися з тим, що розвідник за покликанням («какой-то бандєровєц») виграв поєдинок із професійним большевицьким розвідником. Тому вона вигадала для своєї преси іншу версію загибелі Миколи Кузнєцова. Але хай це буде на її чорній совісті, як і багато чого іншого.

Неодноразово траплялося, що Микола Арсенич виходив сухим з води. Переодягнувшись у совєтську військову фор му і володіючи російською мовою, не раз вислизав з оточення. За всі свої надзусилля, успіхи у боротьбі з нашим споконвічним і найжорстокішим ворогом — московським окупантом — Микола Арсенич отримує най вищу нагороду. УГВР нагороджує його 1946 року Золотим Хрестом Заслуги. З кожним днем ставало підпіллю дедалі важче. Гинули надзвичайно сміливі люди, патріоти України, сорат ники. Микола Арсенич розумів, що пе ремогти диявольський сталінський режим нелегко. Адже сталіністи розширю вали свою мережу, щодня «батогом і пряником» збільшували кількість сексотів.

Та, ставши на обраний шлях, патріот ні миті не сумнівався, що вибрано чесний шлях боротьби за волю пригнобленого народу, за свободу Батьківщини. Уранці 23 січня 1947 року у лісі біля се ла Жукова Бережанського району Тернопільської області з’явилася група енкаведистів. То зрадник-яничар показав їм місце криївки. Вороги пропонували здатися. Та на це відповідав автомат по встанців. Хтось палив документи. Сили були нерівні. Смертю хоробрих у цій криївці полягли четверо: Микола Арсе нич, його дружина «Віра», Степан Мельник-«Клим» і невідома друкарка. Чоловіки застрелилися, жінки прийняли от руту. На місці загибелі освячений пам’ят ний Хрест. Останки загиблих поховані у братській могилі УПА в Бережанах.

Так обірвалося коротке життя, без перебільшення, легендарного розвідника, несхибного патріота України, соратника Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича. Воїна Коновальцевого гарту, який інтереси України цінив більше за власне життя. Треба сказати, що і чотири брати Ми коли Арсенича присвятили свої життя боротьбі за волю України. А з родини Арсеничів-Ковтків 17 чоловік по терпіли за ідею волі. Одні з них загинули, інші були репресовані чи вивезені в Сибір.

Боротьба Миколи Арсенича не про пала даром — нарешті постала Ук раїнська держава. Але не за таку Україну боровся патріот, в якій народ обкрадений і не почувається господа рем на своїй землі. Микола Арсенич — це вже наша історія. Історія гірка і болюча, але ге роїчна і безсмертна. Про постать борця написано у багатьох книгах, журналах, га зетах. Більша частина з них подавала йо го фотографії. Багато сторінок присвяче но йому в одному з томів «Літопису УПА».

Образ Миколи Арсенича правдиво поданий на сторінках автобіографічного роману «Дорога» Марти Гай (Г.О. Іолояд) (стор. 67-70), яка його знала особисто. Іменем Арсенича-Березовського названа одна з вулиць м. Коломиї. У Нижньому Березові, де народився Микола Арсенич, 2 лютого 1997 року (на відзначення 50-річчя від дня заги белі) Голова Проводу ОУН, Голова Конгресу Українських Націоналістів Ярослава Стецько та народні депутати України Іван Білас і Роман Круцик урочисто відкрили на фасаді місцевої шко ли барельєф із зображенням Миколи Арсенича.

Під портретом стисла біо графічна довідка. Ініціювали відкриття барельєфа «Михайлу» районна організація Конгресу Українських На ціоналістів, особисто надрайоновий провідник Конгресу Українських Націо налістів Святослав Перцович. Кошти для цього віднайшов член Конг ресу Василь Склепович. Тож, подолавши комуністичний мо рок, роки замовчування, Микола Арсенич повернувся до своїх краян як національний герой і революціонер. Пам’ятаймо своїх борців.

Вічна слава героям, що полягли за волю України!

Дмитро АРСЕНИЧ, письменник, член НСПУ

Share

1 Comment

  1. Патріот України став на жертовний шлях для того, щоб ми ми могли прославити Матінку-Україну, продовжити їх шлях. А чи все ми оцінюємо добре і чи робимо це з покликом серця? Не знаю!!!

Залишити відповідь до ЯрославСкасувати відповідь